XXI століття є часом, коли можливо практично все. Жінкам дали рівні права із чоловіками, а тому зовсім не дивно, що деякі з них вирішили працювати на професіях, які вважалися раніше суто чоловічими. Закарпаття також не стало винятком. В області можна знайти жінок поліцейських, водійок, брокерок, інженерок, меблярок, барвників, слюсаринь, автоелектринь та багатьох інших. Загалом жінок може і не так багато в цих професіях, але вони є. Це показує, що жінки справляються з такими професіями, до яких їх раніше не допускали. Тож які є живі приклади жінок у чоловічих професіях? Що каже статистика? І на яких чоловічих професіях найчастіше трапляються жінки? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodka.com.ua.
Що відбувається на ринку праці
Протягом усього 2023 року на різних сайтах, пов’язаних з пошуком роботи, фіксували дефіцит кадрів. Одне з опитувань показало, що в той рік лише 3% компаній не стикалися з нестачею кваліфікованих працівників. Звісно, роботодавці використовують різні методи подолання дефіциту кадрів. Одним із таких методів є залучення жінок у професії, які вважаються традиційно чоловічими.
До 2017 року в Україні існував список заборонених професій для жінок через важкі та шкідливі умови праці. Цей список було затверджено ще у 1970 році та налічував він близько 450 сфер металообробки, будівництва, залізничного транспорту тощо. Цей список був створений, щоб не наражати їх здоров’я на небезпеку, але на вимогу самих жінок його було скасовано.
З того часу можливості працевлаштування для обох статей законодавчо не обмежені. Але все ж, багато хто не хотів брати на тяжкі професії жінок.
Але через війну багато що змінилося. Середньостатистичним кандидатом на ринку праці стали тепер жінки віком до 35 років із досвідом роботи понад п’ять років. І частка жінок серед претендентів лише зростає. Хоча все ж таки в більшості таких важких професій домінують чоловіки. Хоча ніхто не знає, в який момент така тенденція зміниться.
Де жінок немає і що із цим робити?
Якщо дивитися на окремі професії, то 100% пропозицій роботи припадає на чоловіків за такими посадами як: замірник, виконроб, порізнчик, електрослюсар, збирач, автоелектрик, інженер з технічного нагляду, мебляр, кур’єр, майстер СТО, барвник, інкасатор, електрик, зварювальник, автослюсар. Правда, тут проблема не в тому, що жінок не беруть на ці професії, а в тому, що практично ніхто не йде на такий вид роботи. Наприклад, серед усіх кандидатів-інкасаторів жінок всього-на-всього 3%.
Хоча це не означає, що жінки зовсім не опановують чоловічі професії. Як в Україні, так і на Закарпатті є успішні кейси навчання та працевлаштування жінок на посади операторів виробництва, інкасаторів та операторів котельні. Просто найчастіше дівчата одержують свої посади після навчання у межах конкретного підприємства, тобто не проходять шлях кандидата і відповідно не потрапляють до загальної статистики.
Аналітики прогнозують, що роботодавці й надалі навчатимуть жінок важким професіям для подолання дефіциту кадрів. Це стане більш масовим, коли таке почнуть вводити дедалі більше великих підприємств, які мають ресурс для кваліфікованого навчання персоналу.
Таксистка з Ужгорода Марія Бабідорич
Ця жінка добре знайома багатьом ужгородцям, які періодично користуються послугами таксі обласного центру. Яскрава та амбітна жінка-таксист протягом багатьох років розвозить своїх клієнтів містом. Стаж водія у Марії Григорівни вже понад 40 років, а машину вона водить із величезною радістю та задоволенням.
До того, як почати працювати таксисткою, вона 26 років пропрацювала викладачкою в одній з ужгородських шкіл, потім якийсь час заступницею директора в іншому навчальному закладі. Увечері вона підробляла розвозячи клієнтів, але згодом довелося зробити вибір, тому що тягти дві роботи було дуже важко. Жінка, як не важко здогадатися, вибрала роботу таксистки. На день вона працює по 12 годин з 7 ранку до 7 вечора. Дуже радіє, коли, приїжджаючи на виклик, бачить своїх колишніх учнів. Як зізнавалася сама Марія, працювати в таксі трохи складно. Завжди потрібно бути напоготові, особливо в години пік. Та й у місті транспорту досить багато, але Марія Бабідорич стверджує, що ще у дитинстві мріяла мати власну машину та водити її. Тож маленька дитяча мрія здійснилася.
Якогось утиску Марія не відчуває ні з боку клієнтів, ні з боку своїх колег по цеху. Більше того, іноді клієнти, знаючи, що в службі таксі працюють жінки, просять, щоб приїхала одна з них. Таке відбувається, наприклад, якщо необхідно відвезти дитину до школи або дитячого садочка, а мама особисто цього зробити не може. Колеги-чоловіки ставляться до неї і як до товариша по службі, і як до жінки, принаймні в її присутності сильно не лаються між собою. А чоловіки-клієнти навіть реагують на приїзд із величезною радістю і зазвичай кажуть “О, як добре, що жінка приїхала, значить сьогодні пощастить!”. Найдивовижніше для багатьох те, що чоловік Марії Бабідорич сам авто не водить, лише допомагає його доглядати. Наприклад, він може полагодити двигун, почистити від бруду, помити килимки, загалом все, що роблять автолюбителі. Тому коли подружжю треба кудись поїхати, то за кермом завжди Марія. Можна сміливо заявити, що машина для цієї жінки не лише професія, а й спосіб життя.
Відома арбітерка Яна Сащина
У вузьких колах футболу Яну знають ще з 2005 року, коли вона була лише помічником арбітра на лінії. І якщо на початку Сащина судила чемпіонати Закарпатської області, ігри команд Вищої жіночої ліги України, ігри Дитячої футбольної ліги України, то вже у 2010 році вона офіційно виборола міжнародну категорію та стала асистентом арбітра FIFA. У Закарпатській області Яна єдина жінка-арбітр, яка має міжнародну категорію. Як зазначала сама Яна відчуває на собі, що арбітр і помічник арбітра в чоловічій лізі – це все ж таки, насамперед чоловіча професія. І справа не в тому, що її недолюблюють колеги, в цьому плані все добре, річ у тім, що чоловікам легше набувати та утримувати фізичну форму. Суддям завжди необхідно бути в тонусі, тому постійні тренування та фізичні навантаження просто необхідні. І якщо жінка судить матчі чоловічих команд, то й нормативи мають бути відповідними. А ці нормативи здаються 4 рази на рік, що без постійних тренувань зробити просто неможливо. Гравці на полі не мають до Яни жодних претензій, навіть навпаки ставляться лояльніше, а ось уболівальники можуть кинути в її бік кілька невтішних слів. Але як казала сама Сащина, тут проблема не в ній, адже у бік чоловіків арбітрів летять такі самі образи, або навіть гірші, а в тому, що люди приходять на футбол саме для того, щоб виплеснути емоції. Саме тому головною метою арбітра є зосередження на грі. До того ж, не менш важливим є незвертання уваги на напади вболівальників.
Захоплення футболом батьки спочатку не підтримували, але згодом звикли. Більше того, вони не пропускають жодного матчу за її суддівства, як і її знайомі. На жаль, це все вважається лише як хобі, адже трудовий стаж за це не враховується. Тому дівчина ще три дні на тиждень працює касиром в одному з ужгородських магазинів. Але вона не здається та мріє колись стати арбітром у фіналі Чемпіонату світу.