Історія фемінізму досить довга. Його поява датується ще кінцем XVII століття, а починався він у Європі. Щоправда, простежити, хто саме був першою феміністкою, неможливо. Найбільшого поширення фемінестичні ідеї набули лише у XIX столітті, а найяскравішою представницею цього руху була Софія де Кондорсе. І хоча феміністичний рух вже у 1860 році зміг домогтися поставлених вимог у Сполучених Штатах Америки, Закарпаття взагалі нічого не знало про феміністок. То як же просувалася боротьба феміністок на Закарпатті? Коли він з’явився саме в регіоні? І чим займаються сучасні феміністки на Закарпатті? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodka.com.ua.
Зародження руху на заході України
Щоб зрозуміти, як почав розвиватися феміністичний рух на Закарпатті, варто спочатку розібрати, що відбувалося у сусідніх областях. Так, наприклад, у західній Україні першою жіночою організацією стало засноване з ініціативи Наталії Кобринської у 1884 році у місті Станіслав (нині ж місто зветься Івано-Франківськ) “Товариство російських жінок”. Наталії вдалося налагодити співпрацю з багатьма українками. У 1887 році вона з Оленою Пчілкою видала альманах українок по обидва боки міста Збруч (саме тут проходив кордон між Австро-Угорщиною та Російською імперією) під назвою “Перший вінок”. Саме ця книга увійшла в історію як перша жіноча збірка.
У Львові у 1893 році виникає Клуб русинів, який проводив роботу серед мешканок довколишніх сіл. Такий самий клуб було організовано у Чернівцях, звичайно ж, не без допомоги львівських колег.
У 1906 році з ініціативи Костянтини Малицької було створено Жіноче товариство у Львові, у 1908 – Гурток українських дівчат у Львові та Чернівцях. У 1909 році львівські організації об’єдналися у Жіночу громаду, яку очолила Костянтина Малицька.
Історія фемінізму на Закарпатті
Будь-які спроби, які робили жінки Закарпаття, практично сходили нанівець. Тому сказати хоч щось про фемінізм Закарпаття ХІХ століття неможливо. Намагання створити свої власні організації були, але популярності вони не мали. Можливо через те, що жінки Закарпаття вступали до інших феміністичних організацій у сусідніх областях, а можливо, багато жінок тоді не бачили сенсу в цьому, але так чи інакше до ХХ століття про фемінізм Закарпаття невідомо майже нічого.
А от у ХХ столітті після поразки УНР та входженні українських територій до складу СРСР, Чехословаччини, Польщі та Румунії не тільки не придушили нечисленний феміністичний рух та націоналізм, а навіть стали періодом їхнього небувалого піднесення. Тепер вже абсолютно весь захід України, вк0лючаючи Закарпаття, вирішив боротися за свої права як право на національну ідентичність, так і рівні права з чоловіками. У СРСР все насправді зрозуміло, адже там за часів Сталіна будь-яке інакодумство каралося. Звичайно, жінки та чоловіки були рівними між собою, але умовно, якщо якась феміністка хотіла вимагати при владі узаконити аборти, то вона неодмінно могла вирушити до в’язниці або до Сибіру в Гулаг.
У більш демократичних країнах, куди й входило Закарпаття, жінки могли далі боротися за свою емансипацію. Жіночих організацій у Закарпатській області існувало чимало, а найвпливовішою та найчисленнішою стала спілка українок, яка на піку своєї популярності налічувала 60 тисяч членів.
Однак із формуванням у 1920-х роках інтегрального націоналізму та створенням у 1929 році організації українських націоналістів між фемінізмом та націоналізмом назрів конфлікт. Про цей конфлікт написала лише у 1980 році Марта Богачевська-Хосяк.
У 1920-х роках, поки націоналізм не став єдиною ідеологією та не мав офіційних представників, феміністки практично не йшли в відкриту конфронтацію з його членами. Більше того, до революції комуністів, та й у революційні часи, представники обох таборів у контексті боротьби за визволення українського народу дуже часто поважали одне одного і виступали єдиним фронтом. І все ж таки в 1920-х роках почали відбуватися поодинокі випади в бік один одного. Але невдовзі через ідеологічні розбіжності між ОУН та СУ розпочалися суперечки. В газетах Закарпаття писали обидва рухи про роль чоловіка та жінки у суспільстві, але в обох була кардинально протилежна думка.
Стереотипи про фемінізм на Закарпатті
Як чоловіки, так і жінки, які проживають у Закарпатській області, навіть у XXI столітті вважають, що є справи традиційно призначені для слабкої статі. Наприклад, навіть сьогодні будь-яка відповідальність за сімейний затишок традиційно лежить на жінці. Тому домашні справи є прямим обов’язком жінки.
В Україні, а у свою чергу і на Закарпатті, з 2017 року жінки можуть обіймати будь-яку посаду, хоча до цього був список із 420 заборонених професій. Насамперед, це була металургійна галузь, шахтарська, загалом усі професії, які включають важку фізичну працю. Безумовно, у роботодавців все одно немає величезного бажання брати жінок на такого виду роботи, але тепер абсолютно кожна може довести через суд, що роботодавець не правий і піти працювати в тяжкій промисловості.
Одна відома на Закарпатті феміністка Маріанна Колодій наголосила, що розвитку фемінізму не сприяє соціально-економічна ситуація в країні. Чим гірше живе суспільство, тим сильнішою буде ідея верховенства чоловіка. Все це пояснюється досить просто, адже чоловік у кризовій ситуації з більшою ймовірністю знайде більш оплачувану роботу. Достатньо подивитися на країни, де вже протягом багатьох років триває війна, революція чи тривала криза, відразу все встає на свої місця. Як каже та сама Маріанна Колодій, молодь через це мислить дуже шаблонно. Кожен хоче розпочати романтичні шаблонні стосунки, зробити пропозицію на одному коліні та створити сім’ю.
Визначити точну кількість феміністок на Закарпатті у XXI столітті неможливо. Звичайно ж, проводилося безліч опитувань, за якими близько 70% закарпаток за збереження рівних прав із чоловіками та загального доступу до освіти, але водночас 90% із них стверджували, що не є феміністками. Маріанна Колодій вважає, що це викликано тим, що люди згодні з первісними ідеями фемінізму, але не знайомі з новими, або ж не готові сприйняти термін.
Який прогрес та яка проблема?
Загалом Закарпатська область прогресує в плані гендерних установок. Звичайно ж, у цьому плані значну роль має і те, що люди стали більше подорожувати. Ця мобільність та інтеграція дуже впливає на суспільство. Але, наприклад, у 2010 році спостерігався величезний відкат. Причиною цього явища стали релігійні організації чи культи, які у народі себе називали “віруючі”. Вони себе позиціонували як протестанти, хоча Рада Протестантських Церков визнавала не всі церкви та культи. Навіть існували цілі поселення цих організацій, які просували у маси традиційну віру. У цих організаціях не культивувалася необхідність освіти людей. І це не поселення ромів, як багато хто думає на Закарпатті, а цілком собі аграрні типи поселень, де чоловікам і жінкам видаються традиційні ролі. Наприклад, чоловік має працювати в полі, а жінка повністю займається побутом. Феміністки Закарпаття намагаються боротися з цими громадами та сподіваються, що це не буде дуже поширеним явищем в Закарпатській області.