Вишиванка – це унікальне поєднання кольорів, образів, орнаменту, барвистих хрестиків та візерунків. Це особливий одяг, що зберігає пам’ять нашого народу. Хрестики на полотні, вишиті стомленими руками матері, це не просто вишивка – це справжня реліквія, яка передається з покоління в покоління. У кожному куточку Україну сорочки та кожушки прикрашали по-різному. Завдяки вишивці можна зрозуміти, в якому регіоні створено національне вбрання, пише сайт uzhhorodka.com.ua. Аби пізнати особливості вишивки Закарпатської області, розповімо історію її створення.
Перші вишиванки
На теренах Закарпатської області вишивка є надзвичайно різноманітною, адже тут мешкають чотири етнографічні групи українців: лемки, бойки, гуцули та долиняни. Для кожного етносу характерна своя манера вишивки. Перші вишиванки у нашому регіоні з’явилися ще за прапрадідів. Достеменно час появи перших вишитих національних костюмів невідомий. Проте ми знаємо, що літописці писали про унікальне вишите вручну вбрання мешканців Київської Русі. Швидше за все, прикрашати одяг розпочали в той самий час, коли навчились його зшивати. Прикро, але у місцевих музеях збереглися вишиванки лише з початку XIX століття.
Перші вишиванки не мали кольорового забарвлення. Прикрашали одяг нитками з льону, конопель та вовни, а вони були білого кольору. Згодом на території Закарпатської області, як і інших регіонах України, з’явились червоні та чорні нитки, а також сині. На початку XX століття, у часи другої промислової революції, місцеві мешканці працювали на фабриках та заводах, де вперше знайшли кольорові нитки та фарби. Саме у цей час народились перші кольорові вишиті сорочки.
Перші орнаменти нагадували геометричні фігури: квадрат, коло, ромб та прямокутник. Це невипадково, адже зазвичай нитками скріплювали різні частини сорочки. Тим більше, такої вишивки вимагала товста структура полотна. А також у цей час вміли вишивати лише за технікою лічби ниток. Проте у середині XX століття, разом зі змінами у кольорі, прийшли нововведення щодо орнаменту та візерунків. У вишивці з’явилась гладь, образи квітів. Саме ці техніки вишивки мешканці Закарпаття запозичили в угорців. На фабриках дівчата помітили візерунки та образи на робочих хустках та костюмах. Згодом ці малюнки перешивали на сорочки. Проте додавали до вишивки своїх форм, аби не носити копій. Взагалі, знайти дві однаковісінькі сорочки у нашому регіоні нереально. Адже навіть якщо вишивка передавалась з покоління у покоління, то доньки вносили у стиль матері свої корективи: додавали нові кольори та візерунки.
Функції вишивки
Ми уже знаємо, що вишивка скріплювала між собою різні частини полотна. Також вона майстерно маскувала нерівності та шви. Ну і звісно, оздоблювала одяг та додавала йому унікальності. Це три найважливіші практичні функції вишивки, проте є ще одна – оберегова. Наші предки вірили, що вишиванка має захисну властивість. Саме тому дітей хрестили у вишитій чоловічій сорочці. Люди вважали, що злі духи можуть потрапити у тіло людини через отвори в одязі. Аби цього не сталось, жінки вишивали рукава та горловину захисними орнаментами. У деяких регіонах навіть нашивали захисний хрест на нагрудній частині сорочки, аби вберегти людину від лиха.
Найчастіше на вишивці зустрічається зображення ромба. Майстри поєднували фігуру з різними конфігураціями: зубцями, гачечками, ріжками, петельками. Ромб був символом землі, родючості, засіяного пшеницею поля. Також популярною була кривуля – орнамент з хвильками, який мав велику кількість варіацій. Кривуля нагадувала хвильку, тому вважалась символом води. Зображали на сорочках і дерево життя, і квіти.
Сорочка «довганя»
До XIX століття закарпатські долинянки у повсякденному житті носили сорочку «довганю». Це була довга, додільна блуза з конопляного чи лляного полотна. «Довганя» донині вважається надархаїчним елементом вбрання українського народу. У місцевих селищах поруч із річками Требля, Ріка та Боржава цю сорочку шили з «пілок» та «скосів» – так у народі називають передню та задню частини суцільних прямокутних полотен та розрізану по діагоналі частинку полотна трапецієподібного обрису. Розріз на сорочці робили на спині, а зв’язували його плетеними шнурками з китицями. У довжину була суцільною, поперечних швів на сорочці не було.
«Довганя» мала виразний елемент «краску» – шматок полотна, що був витканий червоними нитками та оздоблювався орнаментом. Біля манжетів, горловини та у плечовій частині «довганю» збирали у «рями», тобто у складки. Рукодільниці оздоблювали сорочку «гайташами» – візерунками, формами та загинами.
Чоловіча вишита сорочка
Вишивка була суто жіночим ремеслом, чоловіки не брали до рук ниток, проте носили вишиванки. Жіночі сорочки були вишуканими, пишними та яскравими, а от чоловічі були значно скромнішими. Вишивались зазвичай білими нитками, або чорними та червоними. Не мали візерунків та малюнків. Взагалі, чоловіки швидко перестали носити вишиванки та перейшли на звичайні білі сорочки. На багатьох весільних фотографіях, що зроблені на початку XX століття, жінки були вбрані у традиційне українське вишите вбрання, а от чоловіки носили звичайні міські костюми: білу сорочку, чорні або коричневі брюки, піджак до кольору штанів та капелюх.
Унікальність закарпатської вишивки
Краєзнавці дослідили традиційну закарпатську вишивку та помітили багато подібних рис зі звичною загальноукраїнською манерою вишивання. Цю теорію влучно підкреслює тип крою сорочки, однакові назви різних частин та елементів сорочки, спільні орнаменти та візерунки. Проте є і багато відмінностей. Стиль закарпатських майстринь вирізняється своєю унікальністю та різноманітністю. Адже кожна етнічна група створює вишивку, яка є характерною для неї. Проте і кожна родина створює унікальні орнаменти, що близькі лише для їхнього сімейного кола. Такого різноманіття вишивки, як у Закарпатській області, в Україні більше ніде немає.
Унікальність закарпатської вишивки підтверджує й одна реальна історія закоханої пари. Хлопець родом із Тячівщини у двадцятих роках минулого століття одружився з дівчиною із Румунії. Коли наречена їхала до України, то прихопила із собою вишиванки з квадратною горловиною, які зараз місцеві мешканці називають волоськими. Орнаменти, візерунки, стиль сорочки так сподобалися жителям селища, що наступного року на Воскресіння Христове до церкви всі прийшли у вишиванках такого волоського типу. Згодом, ця вишиванка поширилась за межі села та стала традиційною у нашій області.
Створити сорочку власними руками надзвичайно складно. Спочатку потрібно виткати необхідну кількість полотна, скроїти тканину, зшити усі частинки в одну, вибрати нитки та підібрати вдалий орнамент, вишити усі візерунки та оздобити рукави, горловину та манжети. З плином часу, простіше стало придбати одяг, аніж його створювати, тому традиція вишивати майже зникла. Ми з вами часто не усвідомлюємо цінність та унікальність того одягу, який нам передавали бабусі та прабабусі. Багато вишиванок просто викинулись. Проте нині інтерес до вишивки, національного вбрання, традицій та звичаїв зростає. Жінки знову мріють створити сорочку, яка убереже від будь-якого лиха.