Українки з давніх-давен вважаються найпривабливішими жінками у світі. Ще за часів Київської Русі дівчата самостійно створювали народні доглядові засоби та косметику, чим власне і дивували Європу. Жінки завжди прагнули залишатися привабливими, тому добре дбали про волосся, шкіру обличчя та фігуру. Наші предки вважали, що дівочі коси – це магічний оберіг. Саме волосся, на їхню думку, захищало панянок від злих духів. Також наші предки вірили, що саме коси дарували силу, яка допомагала налагодити сімейне життя та побут, смачно готувати, дбати про родину та виховувати дітей, пише сайт uzhhorodka.com.ua. Аби зрозуміти силу дівочої краси, варто зануритись в історію та поцікавитись, як красуні із Закарпатської області доглядали за волоссям та яким зачіскам надавали перевагу.
Як містянки доглядали за волоссям?
Коси вважались головною прикрасою жінки, тому вимагали відповідного догляду. Аби мати густе та красиве волосся, дівчата вдавалися до різноманітних хитрощів. Жінки збирали м’яту, кропиву, ромашки, любисток, деревій, конюшину, чебрець та варили з них відвари. Щоб мати густе, міцне та блискуче волосся, містянки мили голову у теплій джерельній воді із додаванням трав. Повторювали процедуру кожні три або чотири дні. Гуцули мили голову у буряковій заквасці, а коси мастили олією.
Замість звичних нам скрабів для голови та коренів волосся в давнину дівчата використовували суміш теплої води та солі або соди. Народний скраб наносили на двадцять хвилин, а потім ретельно змивали та висушували голову природним методом, під теплими промінчиками сонечка. Волосся, що швидко жирніло, мили у розчині соди, настояної ромашки та гарячої води. Також під час миття масажували голову нежорсткими щіточками. Поки волосся висихало, час від часу його ретельно вичісували гребенем. Таку процедуру місцевим красуням доводилось повторювати майже щодня.
Сухий тип волосся також вимагав особливого догляду. Дівчата натирали шкіру голови жовтком та обполіскували голову теплою джерельною водою до повного вимивання. Потім обережними рухами вичісували волосся, надавали йому бажаної форми та тісно зв’язували стрічками. Коротке волосся росло швидше завдяки трав’яним відварам, тому і частіше потребувало миття. Аби коси були м’якими, як шовк, дівчата додавали до води декілька крапель гліцерину. Також перед миттям дівчата масажували голову пальцями або щітками, щоб прискорити ріст волосся.
Значення зачісок
Чим довше волосся мала дівчина, тим привабливішою вона вважалася. Адже довгі, густі та блискучі коси були однією з ознак тогочасної краси. Чисте та доглянуте волосся засвідчувало, що дівчина є здоровою, хазяйновитою, дбайливою та буде хорошою господинею. На Закарпатті та Прикарпатті, коли куми приходили у гості до новонародженої похресниці, завжди говорили: «Дівка до грядки, а коса хай буде до п’ятки». Наші місцеві красуні полюбляли вплітати у волосся польові квіти, павиче пір’я та різнобарвні стрічки, а на свята на голову надягали віночки.
Найчастіше дівчата плели з трьох рівних пасем косу, яка вважалась оберегом. Така зачіска, на думку наших предків, об’єднувала магічні сили трьох світів Яви, Прави та Нави. Саме коса вважається сакральною зачіскою українок усіх віків, адже вона символізує дівочу вроду, честь та невинність. Після весілля дівчата обрізали коси. Заміжні жінки покривали голову хустинами та ховали волосся, а молоді дівчата навпаки – плели коси та демонстрували їх красу у суспільстві.
Волосся та обряди
Безліч народних традицій, звичаїв та обрядів і до сьогодні пов’язані із дівочою косою. Наприклад, донині у купіль новонародженої дівчинки кладуть гребінець. Наші предки вважали, що цей обряд надасть волоссю необхідної сили та неймовірної краси. Також у перший день народження малечі підстригають волосся. Перед ритуалом хрещений батько вітає дівчинку зі святом та висловлює особисте побажання. Колись обстрижене волосся іменинниці одразу спалювали, але декілька пасем залишали на згадку. Така стрижка була ледь не єдиною у житті дівчинки аж до весілля. Панянкам можна було підстригати лише посічені кінчики, але і це не дозволяли робити самотужки.
Усе своє незаміжнє життя дівчата ростили та плекали коси. Волосся вважалось найціннішим скарбом молодої жінки, тому з перших років життя матусі вчили малечу правильно доглядати за ним. Ополіскували коси настоями любистку, пахучими травами та корінням аїру. Волосся дівчата берегли та цінували з малечку.
У шість років на дівчинку чекав її другий урочистий обряд «заплітини». Хрещена мати вперше заплітала малечі коси. Волосся заплітали особливим методом, з’єднуючи чотири пасма навхрест між собою. Під час обряду хрещена промовляла побажання, які у майбутньому мали допомогти дівчинці у пошуках хорошого чоловіка.
На весіллях у Закарпатській області донині зберігся обряд розплітання дівочої коси. Ритуал засвідчує перехід панянок у доросле життя. Саме так дівчата прощаються зі своєю молодістю. Раніше розплітання влаштовували на дівич-вечорах, але зараз таким обрядом закінчують весілля. Спочатку дівчина сідає на м’яку подушку або вивернутий кожух, який має принести її родині достаток. Косу нареченій розплітає або її брат, або її свекруха, або матір. З голови дівчини знімають фату, прикраси та стрічки, а одягають хустину. Якщо у нареченої була молодша сестра, то аксесуари переходили їй у спадок. Одягнувши хустину, жінка зобов’язувалась більше ніколи не показувати своє волосся та не з’являтись на людях з непокритою головою.
Колись на теренах Закарпатської області довге волосся нареченої заплітали, змащували медом та прикрашали. Вплітали у волосся: гроші, як символ достатку, часник, який мав оберігати новостворену сім’ю, барвінок, чорнобривці та руту, які назавжди мали зберегти вроду та красу жінки, а також зерно, як символ нового народження та майбутніх діточок. Під час обряду дорослі жінки співали народні пісні, а наречена плакала, адже тужила за молодістю.
На Закарпатті також існував обряд «відсікання» дівочої коси на весіллі. Це стосувалось панянки, яка йшла до шлюбу не за власною згодою. Наприклад, коли юна дівчина одружувалась із дорослим, зрілим чоловіком, який до неї уже мав сім’ю, бо так бажали її батьки. Дівчині відрізали частину волосся. Згодом «відсікання» почало символізувати покору жіночої статі перед чоловіками.
Популярні зачіски містянок минулого століття
Дівчата майстерно заплітали коси та з’єднували їх між собою у формі кола. Така зачіска символізувала циклічність та нескінченність. Полюбляли панянки й пишні та хвилясті укладки. Аби досягти бажаного результату, витрачали декілька годин перед дзеркалом. Природні кучері в цей час були мегапопулярними, тому містянки ретельно мили голову давніми методами та обов’язково давали волоссю можливість висохнути природним шляхом. Також вплітали у коси кольорові стрічки, дукати та пір’я. Популярною була також традиційна українська зачіска у формі віночка. Майстрині вправно заплітали косу навколо маківки та прикрашали волосся квітами.
Народні обряди, вірування, традиції та звичаї варто пам’ятати та передавати наступним поколінням, адже саме вони протягом багатьох віків зберігають ідентичність та красу нашого народу. Українські дівчата донині вправно заплітають коси та експериментують, створюючи нові зачіски.