Війна у більшості людей асоціюється із чоловіками. Чоловіки на фронті – це розвідники, штурмовики, снайпери, танкісти, водії. І тому не дивно, що про багатьох жінок просто забувають або навіть не знають їхніх імен. Одним із таких імен і є Ольга Михайлівна Басараб. Адже ця жінка була чудовою розвідницею УНР. І хоч народилася вона не на Закарпатті, а в Івано-Франківську, більшу частину свідомого життя вона віддала для боротьби задля об’єднання українських земель. Основним її завданням було возз’єднання УНР з Закарпаттям. Коли народилася Ольга Басараб? Що вона робила для УНР? І чим вона займалася крім війни? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodka.com.ua.
Ранні роки життя Ольги
Ольга Левицька народилася 1 вересня 1889 року в селі Підгороддя на Рогатинщині в будинку свого дідуся по матері. Її дід, Іван Стрельбицький, був місцевим священником. Батько дівчинки також був священником і звали його Михайло Левицький. Окрім того, що батько був священником, він також був громадським діячем. У Ольги була ще старша сестра Іванна та молодший брат Северин. Дядько Ольги по материній лінії був навіть одружений із сестрою Євгена Коновальца (діячем українського націоналістичного руху) – Олімпією. Загалом дівчинка мала досить багату родину.
Батьки намагалися дати своїм дітям освіту. Маленька Оля навчалася у німецькій школі черниць у місті Васвасер на Шлезької (нині Сілезія). Через якийсь час вона продовжує навчання в ліцеї при Українському інституті для дівчат, розташованому в Перемишлі. У цей час Ольга познайомилася з майбутньою поетесою Наталією Левицькою та майбутньою дружиною Дмитра Донцова Марією Бачинською.
Хоча дитинство у дівчинки закінчилося досить швидко. Коли Ользі було лише тринадцять років, у неї вмирає батько, а лише через рік не стало її діда Івана. Не встигнувши оговтатися від горя, коли дівчинці було всього п’ятнадцять років, вмирає її мати та дівчинка залишилася круглою сиротою. Щоб утримувати себе, дівчинка починає читати лекції у школах.
На зібрані скромні пожитки, які вона заробила та отримала у спадок від батька, вона їде до Відня, де закінчує річні торгові курси при державній торговій академії, а саме Гандельс-Академії. Після цих курсів вона вступає на медичний факультет Віденського університету. Паралельно з цим вона стає членкою студентського товариства “Січ”, куди входили Остап Грицак та Дмитро Донцов.
З 1910 року вона працювала у страховому товаристві “Дністер”, Земельному іпотечному банку. З 1910 по 1911 роках викладала у торговій школі та одночасно з цим проходила практику в Українській кредитовій спілці у Тернополі.
Подальше життя Ольги Басараб
10 жовтня 1914 року Ольга виходить заміж за українця з Буковини, студента “Львівської політехніки” Дмитра Басараба. Молодята повінчалися у Церкві святої Варвари у Відні.
Їх знайомство відбулося ще під час перебування у Перемишлі, де Дмитро навчався у гімназії. Пізніше, вже будучи студентом-політехником, він вирішує освідчитися Ользі у коханні. Дмитро постійно займався громадською діяльністю, очолював студентську організацію під назвою “Основа”, активно брав участь у дебатах, на яких обговорювалися теми національно-визвольного руху поневолених народів Австро-Угорщини.
Через якийсь час, після того, як вони одружилися, чоловік отримує повістку в армію і згодом опиняється на фронті як молодший офіцер австро-угорської армії. Не минуло й року з їхнього одруження, як Дмитро 22 червня 1915 загинув на італійському фронті. Його нагородили Хрестом за заслуги ІІ ступеня Австро-Угорської імперії.
Після смерті чоловіка Ольга Басараб ухвалює рішення присвятити себе допомозі пораненим українським жовнірам, які були розкидані по різних лікарнях імперії. За свою благодійну працю у 1917 році вона була нагороджена срібною медаллю Червоного Хреста з військовим святкуванням, завіреним почесним головою Червоного Хреста – ерцгерцогом Францом Сальваторе.
Після закінчення Першої світової війни на запрошення новоствореного уряду УНР Ольга Басараб у 1918 – 1923 роках стала секретаркою українського посольства у Фінляндії, згодом бухгалтеркою посольства ЗУНР у Відні. За наказами новоствореної української держави їздить на політичні зустрічі з представниками Норвегії, Німеччини, Данії, Угорщини, Чехословаччини та багатьох інших держав, легко провозячи через кордони документи, за які у разі вилучення поліцією були б підставою для звинувачення у шпигунській діяльності. Особливо важливі документи були вивезені з Чехословаччини, адже в її склад входила Закарпатська область. Саме Закарпаття Ольга Басараб хотіла якомога швидше включити в ЗУНР. У 1920 році Ольга стала членкою підпільної Української військової організації, особистої зв’язкової з полковником Євгеном Коновальцем.
В своїх листах Басараб казала, що треба якомога скоріше підтримати Закарпаття в приєднанні до ЗУНР. Безперечно, більшу частину своїх операцій вона проводила для процвітання ЗУНР, але її активною позицією було об’єднання всіх українських земель, включаючи Закарпаття та Буковину. Керівництво ЗУНР не особливо слухало її в таких питаннях і, можливо, це і відіграло величезну роль у майбутньому всього краю.
Період підпілля
Вона зустрічалася на конспіративних квартирах з довіреними особами Євгена Коновальця, в тому числі керівником розвідки Осипом Думіним, передавала їм вказівки, привозила інструкції, забирала розвідувальну інформацію. Більше того, у Ольги Басараб була просто феноменальна пам’ять, тому нерідко потрібні відомості вона запам’ятовувала та переказувала словами. Все це, звичайно, було незаконно, а тому засекречено.
Діяльність військової організації в Галичині та інших регіонах була спрямована на відстоювання українських національних інтересів і, звичайно ж, прав багатьох етнічних українців. Не дивно, що влада держав, до складу якої входили українські землі, спрямовувала всі свої сили на придушення таких дій. Особливо це стосувалося Закарпаття, адже тут був досить серйозний опір місцевій владі. Більше того, Закарпаття спочатку була більш автономною областю, що у складі Австро-Угорщини, що у складі Чехословаччини. Тож Ольга Басараб намагалася якомога більше підштовхнути людей до опору місцевій владі.
Свої дії вона завжди спрямовувала на об’єднання українців. Вона дуже багато працювала над цим, особливо щодо об’єднання з Підкарпатською Руссю (нині Закарпатська область).
9 лютого 1924 року до маленької львівської квартири, де проживала Ольга Басараб із подругою Стефанією Савицькою, увірвалася поліція. В особистих речах Ольги вони виявили та вилучили матеріали українського підпілля.
Дівчині висунули звинувачення у шпигунстві та посадили у в’язницю, яка розташовувалась на вулиці Яховича. Почалися щоденні допити. Через неможливість їх терпіти вранці 13 лютого 1924 року Ольгу Левицьку знайшли у камері повішеною.
Пам’ять про Ольгу Басараб
На Галичині та Закарпатті свято шанується Ольга Басараб. У 2009 році у місті Бурштині Івано-Франківської області урочисто пам’ятник цій сміливій українці. Її бюст височить на високому гранітному п’єдесталі перед загальноосвітньою школою, де незабаром було урочисто відкрито та освячено музей її імені.
Одним із найкращих портретів, пов’язаним з українською військовою Ольгою Басараб, є картина Артура Орльонова. Для його написання митець використав спогади тих людей, які добре знали жінку.
До 100-річчя зовнішньої розвідки України з’явилася ціла портретна галерея розвідників часів УНР. Образи представників таємного легіону Української революції 1917-1921 років створив головний художник студії Українського батального мистецтва як раз таки той самий Артур Орльонов.