Деякі жінки зіштовхуються у житті з домашнім насильством. Це можуть бути дії фізичного, психологічного, сексуального, економічного характеру або ж банальне залякування. Так чи інакше, будь-яка людина хоче відчути себе у безпеці. Але зробити перший крок для власного порятунку деяким дівчатам страшно, адже невідомо як розгортатимуться події і чи не стане все гірше, ніж зараз. Що ж, саме для цих дівчат були створені кризові центри, в які вони можуть звернутися за допомогою до психолога та викликати поліцію, якщо щось загрожує їх життю. В Ужгороді теж є свій кризовий центр, який готовий допомогти як мешканкам, так і жінкам, що приїхали в місто. Якою є історія цього центру? Яку допомогу він надає? І хто може звернутися за допомогою до кризового центру? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodka.com.ua.
Історія домашнього насильства
Ще до кінця 80-х років насильство в сім’ї, та зокрема на Закарпатті, яке було пов’язане з традицією, релігією та культурою, вважалося особистою справою кожного. Про це йшлося, але не так голосно, як багатьом хотілося б. І лише у 1993 році ООН прийняла декларацію про викорінення насильства стосовно жінок та міжнародне товариство провело глобальну Віденську конференцію. Це була перша міжнародна конференція, на якій насильство щодо жінок було визнано порушенням прав людини, а не особистою справою кожного. Завдяки декларації на будь-яке насильство стосовно жінки мали реагувати держава, уряд та суспільство.
Через те, що ця проблема була визнана лише у 1993 році, то зрозуміло, що така позиція немає такої великої підтримки, як деяким хотілося б. Тому кризові центри дуже важливі не тільки для захисту жінок, але й для поширення інформації про проблему, а також для пошуку підходів до її вирішення.
Як свідчать дані ООН, більш як половина потерпілих постійно живе зі своєю агресивною половинкою і навіть не знає, де шукати порятунок. Усі експерти б’ють на сполох, адже як в Україні, так зокрема і на Закарпатті, катастрофічно не вистачає центрів допомоги постраждалим жінкам. Тут більше мають на увазі не звичайний притулок, а саме центр надання кваліфікованої допомоги жінкам у розв’язанні їхніх проблем.
Центр в Ужгороді
Відразу варто сказати, що центр не єдиний у місті, але один із найсучасніших, бо був заснований у 2009 році. Центр надає дві державні соціальні послуги: це послуга консультування та послуга притулку до 90 днів. Ці вектори допомоги є безкоштовними абсолютно для всіх людей, які постраждали від домашнього насильства або збройних конфліктів.
Є також люди, які приходять на денний стаціонар, якщо не потребують притулку, але їм дуже необхідна консультація у психолога. Завдяки такій системі деякі люди можуть роками приходити за підтримкою.
Іноді до центру направляють людей соціальні служби та соціальні установи з різних територіальних громад. Дуже часто люди приховують, що зазнали домашнього насильства, або гірше – сексуального, і кажуть, що у них просто “важкі життєві обставини”.
Багато хто, наприклад, приходить і каже, що ніколи раніше не помічав домашнього насильства у своїй сім’ї. До центру можна звернутися напряму або, наприклад, якщо на території району є соціальні служби чи територіальні громади, то людина може попросити допомоги через них. Звичайно ж, люди не хочуть зізнаватись у тому, що вони стали жертвами домашнього насильства. Переважна більшість звертається, як вони кажуть, через проблеми з житлом чи нездоровий соціально-психологічний клімат у сім’ї. Тобто люди звертаються тільки після того, як стають вже жертвами домашнього насильства та наслідки всього цього розгрібає вже сам центр. Лише у процесі роботи працівники центру доходять до витоків проблеми людини та показують, яка справжня причина всього того, що відбувається з нею.
Які ще види допомоги може надати центр
Звичайно ж, крім надання психологічної допомоги та виділення кімнати для ночівлі, центр надає й інші види послуг. Наприклад, центр може підтримати в пошуку роботи. Якщо жінка має роботу, то, звичайно, вона паралельно може її відвідувати, але якщо ні – працівники центру кидають усі сили, щоб знайти якусь посаду з врахуванням освіти. І далі співробітники намагаються йти за планом, що вони склали для клієнтки. У центрі можна знаходитися 90 днів. У перший місяць, наприклад, можна знайти роботу, наступного отримати психоемоційну підтримку, а наприкінці свого перебування в центрі можна опрацювати навички стресостійкості, ненасильницького спілкування та переживання кризи. Звичайно, якщо в людини не виходить впоратися з усіма цими етапами, то центр може запропонувати залишитися ще на кілька днів, але частіше за все такого не відбувається. Жінки та дівчата після тримісячного перебування стають зовсім іншими людьми. Потім цих людей виписують із центру.
За словами засновниці ужгородського кризового центру для жінок, лише у 2021 році було надано допомогу 130 людям. 47 людей отримали послугу притулку. Враховуючи, що у закладі передбачено лише 10 місць, то це максимальна місткість щомісяця. Центр в Ужгороді функціонує як цілодобовий стаціонар із притулком та консультуванням соціального педагога та психолога.
Історія однієї дівчини, що потрапила в кризовий центр
Соломія проживала в Ужгороді, де працювала та виховувала двох дітей. Чоловік жінки періодично вдавався до домашнього насильства та бив її. Одного разу жінка не витримала і звернулася до органів правопорядку та зафіксувала факти насильства. Вона змушена була шукати соціально-психологічну підтримку й допомогу в розв’язанні деяких питань.
Вона звернулася до ужгородського міського центру соціальних служб з проханням допомогти. Соломії відразу знайшли соціальне житло. Згодом менеджер центру привів клієнтку до офісу безоплатної правової допомоги, де їй було призначено зустріч з адвокатом. Психологи центру підготували оцінку психічного стану клієнтки та її дітей, а фахівці зібрали всі необхідні документи, щоб розпочати процедуру розлучення з чоловіком.
Соломія прийшла до центру з невеликою сумкою речей для себе та дітей, яку змогла з собою забрати, втікаючи з квартири. У центрі її забезпечили необхідними продуктами та засобами гігієни. Працівниця центру направила жінку до місць, де можна було отримати безкоштовну гуманітарну допомогу та одяг для неї.
Чоловік Соломії намагався поговорити з жінкою, щоб та повернулася додому. Він також дуже хотів поговорити з дітьми, а після того, як його заблокували скрізь, намагався дзвонити з інших номерів.
Жінка дуже переживала за квартиру, бо та дісталася їй від батьків. Соломія зателефонувала сусідам і дізналася про те, що чоловік рідко з’являється в будинку, тому жінка вирішила поїхати в квартиру і перевірити її стан.
У квартирі було дуже брудно, речі були розкидані, а шибки у вікнах вибиті. Одяг із шафи весь лежав на підлозі. Соломія побачила, що зникли всі її золоті прикраси, а в шухляді комода лежали розписки з ломбарду, куди чоловік їх здав. Навіть дитячі велосипеди було здано в ломбард. Повернувшись до центру, жінка була засмучена, а соціальна працівниця наполягла, щоб Соломія написала заяву в поліцію з приводу зникнення речей та рекомендувала жінці змінити замки та встановити сигналізацію. За кілька днів було встановлено охоронну сигналізацію та підписано договір з охоронною фірмою.