На Закарпатті розташовано безліч визначних пам’яток та просто цікавих місць. На півночі Мукачево на схилі Монаської гори, неподалік вікових дубів, розташувався Свято-Миколаївський жіночий монастир. Монастирські споруди є пам’ятниками архітектури національного значення і тут досить часто можна зустріти групи туристів. На території монастиря можна відшукати цілих 3 храми, одному з яких вже близько 200 років, а найновішому лише 15. Тож яка історія у цього місця? Чому монастир такий цінний для Закарпатської області? І чому сюди має прийти абсолютно кожен турист, коли приїжджає на Закарпаття? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodka.com.ua.
Історія заснування монастиря
Точний рік зведення монастиря невідомий. Жодних документів просто немає, але в народі кажуть, що його заснували ще у далекому XI столітті. Згідно з іншими, своєрідними байками, Свято-Миколаївський монастир заснували ченці-василіяни, які оселилися тут ще до 1242 року. Ченці ці жили тут за правилами святого Василя у княжі часи. Ця інформація може свідчити про те, що під час нашестя татар Мукачівський монастир був зруйнований повністю, а тому ніяких документів і не залишилося. Перші документи, які розповідають про Свято-Миколаївський Мукачівський монастир, датуються лише XIV століттям.
Але Мукачівський літопис все одно не дає багато інформації про це місце. Та хоча б якась інформація краще, ніж нічого. Так, наприклад, до наших днів дійшов один із випадків, як князь Федір Коріятович приїхав на Закарпаття влітку 1339 року на службу до короля Кароля I, який надав йому весь мукачівський край у розпорядження. На чернечій горі неподалік річки Латориця князь Федір Коріятович збудував церкву і невеликий корпус, щоб поселити там ченців. Монастирю видали певну грамоту 8 березня 1360 року, в якій було закріплено за монастирем кілька сіл, а саме Бобовище та Лавки з можливістю збирання податків, а також десяту частину всіх виноградників, що розташовувалися у горах Лемчівка та Іван.
Подальша історія храму
У часи війн між семиградськими князями та династією фон Габсбургів у 1537 р. Мукачівський монастир зруйнували. В ті часи також було знищено величезну кількість документів, що належали монастирю. Будова нового монастиря відбувалася з 1538 по 1550 роки. У 1558 році до Закарпаття, або ж як його в той час називали Угорську Русь, вирішили завітати посли царя Іоанна Грозного, які йшли через цей край з Константинополя.
Цей монастир знає величезну кількість ієрархів, які були справжніми поборниками чистоти православ’я. У XVII столітті було укладено унію з католицькою церквою, а на всіх православних почалися гоніння. Народу, звичайно ж, таке не сподобалося, а тому він повстав, а на його боці виступила велика частина духовенства. Точною датою прийняття цієї унії вважається 1646 рік. Саме того року в Ужгородському замку офіційно зібралися 63 священнослужителі, які прийняли рішення погодитися на унію з католиками. Цікавим є те, що в Мукачівській єпархії налічувалося аж 600 священнослужителів, але рішення було прийнято навіть не п’ятою частиною від загальної кількості.
У 1664 році семиградська князівна Софія Баторі, яка була дуже набожною католичкою, зрештою виганяє Іоаніка, людину, що була головною у Свято-Миколаївському Мукачівському монастирі, а на його місце ставить Петра Парфенія. Згодом Іоанікій залишив Мукачево та оселився неподалік, де заснував свій власний монастир.
Будівництво справжнього кам’яного монастиря, який можна побачити і сьогодні, почалося у 1766 році та закінчилося у 1772 році, а велична Свято-Миколаївська церква будувалася з 1798 по 1894 роки. У 1862 році в монастирі сталася величезних масштабів пожежа. Благо пожежа не завдала великої шкоди монастирю і тому за 3 роки його вже повністю відновили. У 1920-х роках роботу монастиря реорганізували ченці-василіяни з Галичини. Саме за їх правління в монастирі було відкрито повноцінну бібліотеку та архів.
Історія монастиря у XX столітті
Монастир, як і вся Закарпатська область, на початку ХХ століття переходив з рук в руки. На початку ХХ століття Закарпаття входило до складу Австро-Угорської імперії, потім належало до Чехословацької республіки, після цього область була окупована угорцями, і зрештою увійшла до складу УРСР. Але незважаючи на те, що область не мала стабільності, монастир до 1946 року залишався католицьким. Лише у 1946 році монастир переходить у володіння Православної церкви. Водночас єпископ Нестор попросив, щоб монастир став жіночим притулком. Бібліотека та архів, що належали монастирю, були передані у володіння Ужгородській державній бібліотеці.
У 60-х роках над монастирем нависла загроза закриття і забуття, але, на превелику радість мешканців монастиря, цього не сталося завдяки патріарху Олексію I, який буквально на колінах випросив у радянського керівництва помилування для обителі.
Дуже довгий час духовним наставником Мукачівського монастиря був вчений і духовник Архімандрит Василь. Ця людина залишила безліч церковних, наукових і навіть археологічних праць.
У 1996 за наказом єпархія Євфимія останки Мойсея Угрина переправили на батьківщину. Ці останки були поміщені у Свято-Миколаївський Мукачівський монастир. У 2000 році в монастирі жило близько 80 черниць.
Монастирські ікони та незрозумілі речі, пов’язані з ними
У монастирі зберігається ікона Божої Матері, Скоропослушниця, Іверська ікона Божої Матері, яку привезли сюди з останками Мойсея Угрина.
У 1926 році Отець Пій XI дарує мукачівському монастирю старовинну чудотворну ікону Богородиці як запоруку відновлення марійського культу та благочестя серед вірян. Ікона датується 1453 роком.
Щоправда, у 1947 році Мукачівський василіянський монастир ліквідували, а 33 монахи перевезли до Імстичівського монастиря. Турбуючись про чудотворну ікону Богородиці ще у 1936 році ігумен Мукачівського монастиря Полікарп Булик та магістр Гліб Кінах зробили копію ікони, яка і була поставлена на місце оригіналу, а оригінал на зберігання передали сім’ї Юліана Миговича.
Що ж до ікон, що залишилися, то, наприклад, про чудодійну ікону “Скоропослушниця”, розповідають, що вона творить справжні дива. Тих, хто щиро просить її заступництва, вона може зцілити та виконати будь-яке прохання. Навіть є деякі документальні свідчення з цього приводу. Наприклад, біля неї повністю за тиждень зцілилася жінка, яка мала онкологію 4-ї стадії та вважалася безнадійною з погляду медицини.
Дуже цікавою є старовинна ікона XVII століття святого Миколая, яка, як багато хто вважає, має часточку його мощей. Була спроба викрадення цієї святині на початку 2000-х, але з незрозумілих причин її було знайдено на території церкви. Чому злодії відмовилися від спроби викрасти її невідомо та й злодіїв ніхто не шукав, адже ікону вони залишили.
“Іверська” ікона Матері Божої особливо допомагає тим, хто просить про народження малюка. Багато хто з батьків, які все ж таки народили дитину, але роками чекали на це диво і молилися біля святині, потім хрестили своїх малюків саме в храмі Свято-Миколаївського монастиря.