На Закарпатті розташовано чимало храмів, церков та монастирів. Це й не дивно, адже тут мешкає безліч вірян людей. До того ж, у Закарпатській області живуть як католики, так і православні. Не дивно, що саме на Закарпатті практично у кожному більш-менш великому селі розташований храм чи монастир. Ось і в селі Липча розташувався чудовий жіночий монастир, який привертає увагу місцевих жителів і туристів. Коли було збудовано цей монастир? Що він пережив за роки свого існування? І чому багато людей так обожнюють цей монастир? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodka.com.ua.
Історія села Липча
Село Липча розташоване у самому центрі Закарпатської області.
Перша писемна згадка про село Ліпча датується 1350 роком. Вже у XV столітті воєводи випросили собі село Липча і кілька інших сіл у Лайоша Великого в “кенезество”. При цьому король зобов’язав їх збільшити у цих селах населення.
У 1449 році дружина Іоанна Гуняді Беатриця дарувала дарчу грамоту на село Липчу, а також разом з ним села Горінчево та Кошелево Іоанну та Георгію Білкеєвим з Білок. Досить довгий період Липча належала почесному роду Білкеїв. Одна з таких гілок родини Білкей зрештою почала жити в селі та отримала прізвище Липчей. Через деякий час люди із цієї родини стали аристократами.
У 1526 році село Липча увійшло до складу Трансільванського князівства.
Після закінчення Першої світової війни та розвалу Австро-Угорської імперії це село входило до складу Румунії. На початок Другої світової війни це поселення забрали угорці.
24 жовтня 1944 року радянські солдати увійшли до Липчі, тим самим воно увійшло до складу вже Закарпатської області. 60 людей із цього села вступили добровольцями до лав Червоної Армії.
Будівництво Різдво-Богородичної церкви
Заснування Різдво-Богородичної церкви відбулося у 1924 році. Це відбулося напередодні Карпатського відродження, коли після утиску католиками православних прокинулась релігійна свідомість народу.
Першим духовним наставником церкви стали преподобний Олексій Карпаторуський та його сподвижник ігумен Амфілохій, а засновницею черниця Параскева, яка була дуже важливою у Карпатському відродженні. Саме ця черниця посприяла заснуванню жіночого монастиря та залученню до нього молодих дівчат. Ще в молодому віці черниця Параскева мала благочестивий задум стати на шлях до Господа.
Якраз у 1924 році вона разом зі своїми сестрами Анною Кемінь, Анною Ізай та Марією Рацюк звернулася за допомогою до єпископа Досифея, в юрисдикції якого і перебувала на той час Закарпатська область. Вони хотіли збудувати невеликий жіночий монастир на пожертвування Марії Вакарової. На той час православна церква на Закарпатті підпорядковувалась переважно сербському патріархату, тому сестри були направлені туди. Їхні прохання були почуті та отримавши дозвіл вони повертаються на Закарпаття. На матір Параскеву були покладені подальші роботи з організації чернечого гуртожитку та його благоустрою.
Вже до 1929 року монастир став широко відомим серед православних. Саме тому сюди приїхав досить відомий художник того часу Р. Лукін. Сам художник був католиком, але вирішив змінити релігію та прийняти православ’я. До православної церкви він долучився завдяки ігумену Діонісію та ієромонаху Пантелеймону. У 1931 році в обителі було прийнято статут єпископа Йосипа. У 1944 році в монастирі проживало трохи більше ніж 100 осіб, а також в розпорядженні було цілих 37 гектарів землі.
Період війни та її закінчення
Взагалі цей період був справжнісіньким випробуванням для всього храму. Закарпаття окупували угорці, архімандрит Пантелеймон та архімандрит Арсеній щосили допомагали жителям села Липча підтримувати партизанів. Безумовно, коли угорська влада бачила це, вона намагалася якнайбільше обмежити її економічну діяльність і відібрати землі. Звичайно ж, священнослужителі та ченці заперечували проти цих рішень, але суди були не на їхньому боці.
Але навіть у такі лихоліття в обителі продовжували творити справи милосердя, виділяючи зі своїх обмежених коштів зароблених дуже важкою працею гроші на допомогу малозабезпеченим та знедоленим.
У 1947 році Мукачівський монастир знову стає православним, і в свою чергу єпископ Нестор призначає матір Параскеву ігуменею обителі. Насправді це була дуже нелегка справа, але мати Параскева бере на себе цю величезну ношу. Головною ж настоятелькою цього монастиря обирають черницю Софронію. У 1956 році, у зв’язку з виїздом черниці до Єрусалиму, настоятелькою обителі призначається Мокрина.
У 1959 році починається масове закриття монастирів радянської влади. У зв’язку з цим у село Липча було переселено черниць із сусідніх областей. Кількість людей в обителі була на той момент близько 150, хоча раніше ледве сягала сотні. У 1961 році монастир було повністю ліквідовано. Якась частина сестер перейшла до Мукачівського жіночого монастиря. У приміщенні ж липчанського жіночого монастиря було обладнано школу-інтернат. На цьому могло б і закінчитися життя цього монастиря, якби його у майбутньому не відродили. Хоча сталося це вже за часів незалежності України.
Храм у період незалежної України
У 1990 році монастир був відроджений. Через рік настоятелькою було обрано ігуменю Ольгу. У тому ж році було розпочато будівництво храму Різдва Пресвятої Богородиці. Будівництво тривало чотири роки.
В 2001 році одне з приміщень колишнього інтернату було перероблено під Храм святої княгині Ольги з дзвіницею. Монастир також має каплиці святого пророка Іллі та всіх святих. Черниці змогли за роки вигнання зберегти частки мощей преподобних києво-печерських старців, а також ікони з мощами преподобного Феодора Санаксарського та святого Феофана Затворника. Щоправда, чисельність черниць залишалася дуже низькою. До 2008 року їхня кількість не перевищувала 20 осіб.
Величезна втрата для жіночого монастиря відбулася в 2001 році. Саме тоді померла Ангеліна, яка щосили працювала для поліпшення свого улюбленого та рідного храму. Приблизно в цей час духовником монастиря стає широко відомий сповідницькою та творчою діяльністю архімандрит Стратонік, який раніше проводив служби у Городилівській обителі. Саме з його приходом багато хто почав самовіддано працювати, а про ці часи багато хто згадував ще багато років. Адже саме в той період було реставровано і збудовано більшу частину всіх споруд храму.
23 травня 2003 року з Одеського Свято-Пантелеймонівського монастиря до Липчі привезли мощі великомученика та цілителя Пантелеймона, вклонитися яким приходить просто величезна кількість людей. У 2004 році храму вистачило грошей, щоб закласти фундамент літньої каплиці на честь пророка Божого Іллі. Крім цього, починається будівництво каплиці над цілющим джерелом.
На превеликий жаль багатьох парафіян та мешканців села Липча, у цей період помирає ігуменя Ольга, яка й керувала процесом відродження храму протягом багатьох років. На її похорон прийшло безліч односельців, які дуже любили цю жінку. Після Ольги ігуменею було призначено мати Євгенію. Загалом храм досить стрімко розвивається. Дуже багато черниці намагаються допомогти людям, які потрапили в халепу. Завдяки їм багато хто з людей живе з Богом у серці.