Чи існували відьми насправді? У XXI столітті досі йдуть запеклі суперечки про те, чи існують паранормальні явища, чи це просто хвора уява людей. Що вже казати про людей XV століття, які не просто вірили, а й боялися всяких чаклунів та відьом. Закарпаття не було винятком у питанні відьом. Звичайно ж, уявлення про це явище у закарпатців було інше, ніж, наприклад, у італійців. То які вони, справжні карпатські відьми? Чи відрізняються вони від пересічних людей? І що з ними робили у Середньовіччі? Про це й йтиметься у статті на uzhhorodka.com.ua.
Як розпізнати відьму?
Як вважали (а хтось вважає й досі), відьми живуть серед простих людей. Вони можуть мати сім’ю, обійстя, своє господарство, але крім цього відьми наділені надприродними силами і за допомогою цієї самої сили можуть робити дуже незвичайні для простої людини справи. Наприклад, для відьми не є проблемою керувати вітром, дощем, градом, а також забирати у породіль за допомогою злих духів їхнє молоко. Стародавні легенди закарпатців кажуть, що відьми – це дуже красиві дівчата, які ходять з довгим розпущеним волоссям, обличчя їхнє смагляве, а самі вони виглядають дуже неохайними. Закарпатці вірили, що якщо дівчина не стежить за своєю зовнішністю, ходить нечепурою, нечесаною та у жахливому одязі, то вона точно є відьмою. Відьми спеціально виглядали так, щоб не привертати увагу чоловіків, які б заважали їм займатися чаклунством. У момент, коли вони йдуть на відьомські збори, відьми стають справжніми красунями. Саме тому, коли закарпатський чоловік уночі зустрічав красуню, він був дуже обережний.
Як народитись відьмою?
Закарпатці мали повір’я, що якщо в сім’ї народжується сім дівчаток поспіль, то одна з них точно відьма. Також відьма могла народитися у матері, на яку було накладено закляття іншої чаклунки. Дуже рідко можна зустріти наступне повір’я у народів Закарпаття: якщо мати проковтнула згаслу вуглинку, коли пекла різдвяний хліб, тобто відщипнула шматок, на якому запеклося вуглинка, а вона його не помітила і проковтнула, то в сім’ї точно народиться відьма.
Але як розпізнати, що народилася саме відьма? У деяких відьом є наявність невеликого відростка-хвостика, який є продовженням її хребта. У Середньовіччі дітей, у яких були такі хвостики, без суду і слідства відразу ж страчували інквізитори. Звичайно, дехто вірив, що вроджені відьми багато чого знають і вміють від народження, а що найголовніше, вони навіть допомагають іншим по можливості.
Відьми, які стали такими з власної волі
На Закарпатті простий народ називав таких відьом босоркані. На відміну від тих, хто отримав свою силу під час народження, відьми-вчені були дуже небезпечними для простого народу. Слово босоркані в закарпатському лексиконі з’явилося, швидше за все, від угорців. Такою відьмою могла бути абсолютно кожна жінка. Для того, щоб стати відьмою, необхідно було на Юрія, коли стадо виганяли на толоку, дочекатися пізнього вечора і піти саме до того місця, де стадо переходило річку вбрід. Після цього потрібно було знайти слід коров’ячого копита і набрати, прямо звідти, води в рот. Тоді з водою в роті знайти необхідно польовий хрест, або ж хрест, який стоїть віддалік від церкви, поплювати на нього водою з рота, зняти з себе весь одяг, повісити його на хрест, а потім і самій дівчині потрібно залізти на нього.
Згідно з закарпатським повір’ям, після такого ритуалу жінка стає відьмою. Такі відьми могли накликати на людей хвороби, відбирати у породілі молоко, накликати на людей посуху, підмінювати людських дітей своїми, які були дуже потворними і жили лише сім років, залякувати мандрівників, щоб вони збилися з дороги, скликати собі на допомогу різного роду чортів та монстрів. Закарпатці навіть вірили, що такі жінки могли перевтілюватись у різних тварин і навіть людей, але лише до третіх півнів. Якщо така жінка хотіла стати вченою відьмою, їй потрібно було зняти зі своєї шиї хрестик, покласти собі його у взуття під п’яту ноги і ходити так протягом дев’яти днів. Тоді на таку відьму не зійде осяяння.
Таким відьмам для своїх ритуалів потрібні були ще й додаткові засоби. Наприклад, закарпатці вірили, що такі відьми мають у себе в арсеналі скляну кулю, яка допомагала їм насилати на людей хвороби, робити так, щоб люди втрачали своє майно та худобу. Окрім чарівних скляних куль, у відьом були маленькі помічники, які брали участь у відьомських зустрічах. Такими помічниками могли бути щури, чорні кішки, кажани та сови.
Відповідно до народної легенди, босорки відвідували шабаші кожного повнолуння. Вони прилітали на таке свято для відьом на мітлах, бочках чи кочергах. Звичайно ж, щоб ніхто не підозрював їх у чаклунстві, вилітали вони одразу через димар. Також вважалося, що відьми могли пересуватися на возі, який був запряжений людиною, перетвореною на коня, а в всередині знаходилося безліч чорних кішок. Народи Закарпаття вірили, що цих істот завжди супроводжував сильний вітер. Відьомські зустрічі проходили або в глибоких печерах, або на вершинах пагорбів, або ж у старих будинках. На таких шабашах відьми влаштовували танці та оргії разом із упирями.
Як можна розпізнати відьму і як захиститись від неї?
Закарпатці мали безліч методів розпізнати відьму. Наприклад, один з таких методів полягав у наступному: для того, щоб розпізнати хто із жінок відьма і побачити її, необхідно було піти в ту хату, де читали псалтир над небіжчиком і дуже уважно спостерігати, коли співатимуть перші десять псалмів Давида. Саме в цей момент справжня відьма має почервоніти і схилити голову на груди, щоб приховати своє обличчя.
Якщо серед присутніх було виявлено відьму, то цього ж дня необхідно було взяти священний ніж та почати майструвати стілець. Цей стілець робити необхідно протягом року, а закінчити його рівно на Святвечір. Потім треба на свято піти з ним до церкви і сісти на нього. Коли людина сидітиме на ньому під час Богослужіння за спиною священника, можна буде побачити всіх відьом, які стоять оголені і повернуті спинами до священника. Сміливців, звичайно ж, що практикували цей метод було небагато, бо вважалося, що відьми будуть дуже сердиті на того, хто їх побачив, і неодмінно захочуть помститися.
Відьом, які займалися чаклунством, за повір’ями закарпатського народу, вбити можна було лише священною пшеницею. Коли таку відьму, все ж таки, вдавалося вбити, або ж вона померла сама, то її тіло необхідно було пробити терновим або осиновим колом. Це робилося для того, щоб вона не змогла більше повстати з труни та не доставляла проблем людям. У деяких регіонах Закарпаття у труну таким відьмам насипали мак чи бите скло. Вважалося, якщо не зробити цього, то навіть з труни відьма могла б викликати на поселення посуху, бурю, повені, сльоту і масове вимирання худоби.
Оберегами для худоби від відьом були петрушка, часник, свята вода, сіль, вінок із колосків та колючі рослини. Коровам також могли дати з’їсти хліб, який було випечено із сушеними травами або плодами глоду. Деякі обкурювали хлів шкаралупою горіхів, які були з’їдені на Святвечір. Для захисту дітей від босорків на шию їм вішали невеликі мішечки з часником чи сіллю, вивертали сорочку, клали в ліжечко якісь залізні предмети. Для захисту власного будинку люди іноді вішали гілочки бузини, терену або в’яза.
Живий приклад відьми
22 серпня 1732 року мукачівський суд розслідував справу стосовно мешканки села Берегуйфалк Робіш Жофії. Жінку були засуджено до страти на вогнищі живцем. Це досить показовий момент. При тому звинувачення відьом були в більшості своїй безпідставні. Наприклад, 23 листопада 1745 року розглядалася справа за заявою мешканки Каті Ганни, яка звинувачувала свою свекруху в наведенні на неї порчи, через що в тої почалася епілепсія. В ході слідства виявилося, що жінка страждала епілепсією вже досить довгий час, а свекруха тут зовсім ні до чого.