В Україні розташовано безліч храмів, церков та монастирів. При цьому всі вони абсолютно різної віри. В Україні можуть уживатися між собою православні, католики та греко-католики та багато інших. І тому побачити на Закарпатті православну обитель зовсім не дивно. Дуже цікавим у плані архітектури є Свято-Вознесенський жіночий монастир Хустської єпархії. Багато людей приїжджають сюди подивитися, як він виглядає. То коли цей монастир був збудований? Де він розташований? І які тут є ікони та святині? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodka.com.ua.
Село, в якому було збудовано монастир
Свято-Вознесенський жіночий монастир збудований у селі Чумальове. Перші поселення чумалівців з’явилися в Урочищі Забереж, тобто приблизно там, де розташована західна частина сучасного села. Про це говорить будова ґрунту та своєрідний характер місцевості. Вже потім річка перемістилася більше на схід і нині протікає між двома селами Кричово і Чумальово.
Перші згадки про Чумальово були ще у XI столітті, але перші статистичні дані з’явилися лише у 1839 році. На той момент село входило до складу Хустського округу Мараморської жупи, а мешкало тут близько 621 особи. Вже на початку ХХ століття Чумальово налічувало вже цілих 1394 мешканців, а входило воно вже до Тячівського району.
Історія заснування Свято-Вознесенського жіночого монастиря
Але як же у такому невеликому селі з’явився монастир? Зазвичай монастирі, церкви та храми будуються у більш-менш великих містах, а от села обходять стороною. Особливо коли справа стосується архітектурних надбань.
За легендою, відкриття монастиря передбачив Григорій Кароль – місцевий юродивий. Так монастир було відкрито у 1925 році. У момент заснування цього монастиря ця територія входила до складу Чехословацької республіки, влада якої ставилася до православної релігії цілком толерантно. Саме тому на Закарпатті утворилося дві єпархії: Празька, яка була під юрисдикцією Константинопольського патріарха, та Мукачівська, яка перебувала під юрисдикцією Сербської православної церкви. У період з 1920 до 1930 років на Закарпатті відроджувалося православ’я, відкривалися нові монастирі та парафії. Свято-Вознесенський жіночий монастир заснували працею благочестивої черниці Марії Рибар за участю її братів – ченця Іларіона та мирянина Василя, а також священнослужителя Георгія Кениза, протоієрея Михайла Розмана, протоієрея Іоанна Бабича, ієромонаха Даміана, ієромонаха Сергія ієромонаха Дорімедонта. Багато людей вперше побачивши храм, думають, що він точно був побудований на гроші держави. Насправді, це взагалі не правда. Монастир був побудований на добровільні пожертвування мирян та кліриків. У 1925 році було збудовано лише перший корпус, який призначався для черниць. Та сама Марія Рибар оселилася в ньому з кількома своїми послушницями.
Вже у 1925 році монах Іларіон (Рибар) був висвячений в ієромонаха і призначений духовником монастиря, де він і прослужив до 1939 року. Перший ієромонах цього монастиря помер у 1969 році. Помер він у духовному сані ієросхимонах, а поховали його на цвинтарі у селі Дубове.
У 1933 році Марію Рибар постригли в рясофори, а у 1938 році пострижена в мантію з колишнім ім’ям на честь Святої Марії Магдалини. Цього ж року її звели в сан ігумені Архієпископом Саватієм і вона керувала монастирем до 1968 року, потім через свою хворобу пішла на відпочинок. Вже перед смертю ігуменя Марія прийняла схиму.
Будівництво церкви при монастирі
Через рік після побудови самого монастиря вирішили звести й Храм святого Вознесіння Господнього. Ця церква була головним храмом монастиря аж до 1974 року. У цей же період у монастирі було збудовано п’ять корпусів для життя черниць. Три ці корпуси були з глини, а два з дерева. Також у цей період було зведено на честь Святого пророка Іллі дерев’яну каплицю. Дерев’яні корпуси дожили до наших днів і використовуються далі черницями. Корпуси з глини довго не змогли послужити черницям. Вони дуже швидко почали руйнуватися, тому їх необхідно було замінити на нові. До монастиря, звичайно ж, приходили благочестиві дівчата, які через деякий час брали чернецтво. До 1961 року число послушниць було до 20 осіб.
У 1971 році черниці приймають рішення, що потрібно просити про новий ремонт. Їхні прохання було почуто і вже наприкінці того ж року після досить довгої перерви знову починаються ремонтно-будівельні роботи. На місці трьох гуртожитків із глини було збудовано нові одноповерхові корпуси із цегли. Через чотири роки, а саме у 1975 році, було перебудовано всю Вознесенську церкву. Аж до 1994 року вона була головним храмом монастиря. Того ж року у монастирі починають служити й у будні. Згодом на верхівці монастиря було встановлено дзвіницю. Через те, що кількість черниць з кожним роком ставала тільки більшою в 1989 році було збудовано цілих два двоповерхові корпуси. У 1994 році в монастирі звели новий Вознесенський храм.
Новий храм має хрестоподібну форму. Стиль у нього своєрідного українського бароко, який вдало поєднується з елементами закарпатської архітектури – такими як гострі трикутники фронтонів. Також у той період у храмі було встановлено різьблений іконостас.
Пожежа у Свято-Вознесенському храмі
12 березня 2014 року до оперативно-рятувальної служби надійшло повідомлення про те, що на вулиці Дружби в селі Чумальово Тячівського району виникла пожежа. Пожежники негайно вирушили на ліквідацію пожежі.
Виїздом на місце пожежно-рятувальних підрозділів з’ясувалося, що сама пожежа виникла у котельні Свято-Вознесенського жіночого монастиря.
О 12:05 пожежникам вдалося локалізувати спалах, а о 12:27 повністю його ліквідувати. Завдяки професіоналізму пожежників вдалося запобігти можливості поширення пожежі на інші корпуси самого храму, а також сусідню господарську споруду.
Завдяки швидкому реагуванню сума збитків становила лише 50 тисяч гривень. Внаслідок пожежі було знищено лише покрівлю котельні, пошкоджено перекриття та 10 метрів кубічних дров для опалення. Це не могло не тішити черниць храму, та й парафіян теж.
За попередніми даними, причиною пожежі могло стати порушення правил пожежної безпеки при використанні печі в котельні. Звичайно ж, відновлення все ж таки необхідне. Хоч пошкодження і незначні, але відновлення здійснювалося переважно за кошти самих парафіян та особистих пожертв монахинь. Благо пожежа не перекинулася на інші будівлі та в свою чергу не знищила ікони та святині
У монастирі на секунду є списки, шановані вірянами, ікона Божої Матері “Іверська”, ікона Божої Матері “Скоропослушниця”, ікона Божої Матері “Солодке цілування” та частини мощей преподобного Алексія Карпаторуського. Загалом втрата цих ікон і мощей дуже б вдарила по моральному духу як черниць, так і парафіян. Це вже не говорячи про цінність цих ікон і мощей не лише для Свято-Вознесенського жіночого монастиря, а й для всього православного світу загалом. Ремонтні роботи почали проводити майже одразу, адже це було необхідно для нормального існування черниць. До кінця розібратися, хто влаштував пожежу, так і не вийшло, але це було й не дуже важливо. Головне те, що її вдалося так швидко ліквідувати та зрештою ніхто й нічого не постраждало від цієї страшної пожежі.