В давні часи мода була більш локальною, тобто кожен регіон мав чітко окреслені модні тенденції. Але з активним розвитком торгівлі та взаємовідносин між різними країнами індустрія моди почала набувати загальних рис в тому чи іншому проміжку часу, пише сайт uzhhorodka.com.ua.
В кінці ХІХ століття у світі відбулись глобальні зміни, на міжнародній сцені зʼявилась нова могутня держава – США, яка почала диктувати свої правила в усьому міжнародному просторі. В тому числі мода Нового Світу стала впливати на моду Старого Світу, як стверджує uzhgorod.net.
Закарпаття в ті часи перебувало під владою Габсбургів, тож одягались в Ужгороді так, як в Парижі, Відні та Будапешті.
Модерн – основа стилю кінця ХІХ століття
Пишний громіздкий одяг, складні візерунки, рясне декорування. Все це відходить у минуле. Починає цінуватися практичність та зручність. Лінії стають плавнішими, більш хвилеподібними та мʼякими. Взагалі жіночий силует класичного модерна називають S-подібним. Одяг цього стилю немов огортає фігуру, підкреслюючи вигини тіла. Також модерну притаманні виразні акценти. Зазвичай це було мереживо, вишивка шовком або бісером. Серед кольорів переважали зелені, сині, фіолетові, чорні та золоті відтінки.
Тоді вже почало зʼявлятися багато журналів та газет з колонками моди.
Повсякденний образ звичайної ужгородської жінки частіше всього складався з розширеної донизу спідниці, блузи з високим воротом та жакету. Також в моду увійшло пальто, корсети та капелюшки з невеликим полями.
Модні тенденції в одязі в другій половині ХХ століття
У 1910-х роках жінки почали звільнятись від деяких елементів в одязі. Однією з перших речей, яка почала виходити з моди, був тугий корсет. Його спочатку замінив широкий пояс, а згодом відмовилися і від нього на користь суконь-балахонів.
Після Першої світової війни в жіночій моді відбулись радикальні зміни. Вбрання ставали максимально функціональними та простими. З приходом радянської влади на територію України модний одяг став вважатися буржуазним пережитком, якого всі прагнули негайно позбутися.
В Європі все більшої популярності набирала сукня-сорочка, яка мала прямий силует, без будь-яких ознак жіночих принад. Щоб додати оригінальності, одяг доповнювався яскравими геометричними візерунками. Великі однотонні сукні були ідеальною основою для оздоблення вишивкою і тасьмами. Вони чудово поєднувалися з виразними прикрасами та верхнім одягом. Широкої популярності набуває також крій із заниженою талією, вільний силует і капелюшки-каски, все частіше додається народна вишивка. Про історію української вишиванки читайте в статті.
В 1920-х роках після війни жіночий світогляд зазнав суттєвих змін. Поки чоловіки воювали, жінки виконували чоловічі обов’язки та освоювали нові професії. Тож навіть в мирні часи вони не захотіли відмовлятися від свободи та самостійності. Жінки стали курити, керувати автомобілем, ходити в театри та ресторани без супутника, робити короткі стрижки та носити одяг в чоловічому стилі – сорочки та краватки, клубні піджаки та смокінги, закриті масивні туфлі на кшталт чоловічих черевиків.
До Ужгорода теж дійшли тогочасні модні тенденції. Серед тих, хто наслідував нові віяння в одязі та стилі, була дружина відомого художника Адальберта Ерделі – Магдалина Сливка.
У 1930-х роках зʼявляється косий крій, з появою якого стають популярними приталені сукні та тканини з дрібним малюнком – клітинки, смужки, квіточки та горошок. В моду знов повертається підкреслена талія та розширені донизу спідниці. Серед взуття з танцювальної у звичайну моду перейшли туфлі на стійкому каблуку з витонченою перетинкою. Також тоді були поширені так звані «російські» чоботи із грубою застібкою-блискавкою. Взуття також можна було пошити на замовлення.
В 1940-х роках у звʼязку з ситуацією в країні та світі текстильна промисловість майже зупинилась, поступившись місцем трикотажу. Тоді найлегшим способом отримати бажану модель було зв’язати її власноруч, хоч пряжі теж часто не вистачало. Багато речей переробляли та перешивали, адже навіть у воєнні важкі часи жінкам хотілось залишатися привабливими.
Де одягались ужгородці
У звʼязку з тим, що на початку ХХ століття роль жінки в суспільстві значно змінилась, вони активно почали боротись за свої права та вже не хотіли тільки сидіти вдома з дітьми. Вони з завзяттям влаштовувались на роботу, займались спортом, ходили по магазинах та вели суспільне життя. Це сприяло розвитку і в галузі моди.
Одні жінки знаходили себе у швейній та дизайнерській справі, інші, маючи вже власні гроші, ставали їх постійними клієнтами.
В Ужгороді починають зʼявлятися модні доми та імениті кравці.
Також процвітає торгівля модними європейськими речами з-за кордону. У ті часи Франція була осередком модних суконь, костюмів, капелюшків та мереживної білизни, а Лондон – тканин та шалей з кашеміру. До Німеччини завжди їздили за срібними та бісерними сумками, а до Туреччини — за виробами з хутра та шкіри.
В Ужгороді та середмісті відкривалось багато фабрик та цехів, де шили вже одяг для масового споживача. Тож, інтелігенція та міський бомонд одягалися у кутюр’є, середній клас звертався в ательє за індивідуальним пошивом, а пролетарі носили готовий одяг, що шили мільйонними екземплярами.
Головні убори та модні зачіски
Наприкінці ХІХ століття в перукарській моді, як і у звичайній, був у фаворі обʼєм, складність та помпезність. Зачіски були масивні, фактурні, часто використовували накладне волосся та безліч декоративних елементів.
З 1910-х років все стає простішим. Звичайні вузли та пучки приходять на заміну складним зачіскам. Ближче до 20-х років зʼявляються на спочатку шокуючі короткі стрижки. Раніше їх можна було побачити тільки у дітей та чоловіків. Адже довге волосся завжди було символом жіночності.
Та емансипація, яка бурхливо захопила тоді все європейське суспільство, вплинуло і на перукарські тенденції. З війною жінки відмовились від хитромудрих зачісок, на які йшло багато часу й ресурсів. А потім так захопились «грою в чоловіків», що почали переймати не тільки їх одяг, а і зачіски.
Боб-каре – справжній хіт того часу. Відкрита шия, ніяких шпильок та заколок, повна свобода. Фарбувались жінки частіше в радикальний чорний колір.
Відповідні зміни торкнулись і моди на капелюхи. До ери коротких зачісок капелюшки робили дуже ефектні та пафосні: з великими широкими полями, оксамитом, соломою, кінським волосом, шифоном, мереживом, квітами, пірʼям та вуалями. Були і капелюшки без полів – токи. Їх носили на потилиці.
Але як почався бум на стрижки «під хлопчика», всі ці аристократичні капелюхи стали незатребувані. В 1908 році Кароліна Ребу створила капелюшок-клош з валяної шерсті або соломи. Він ідеально пасував під короткі зачіски. Під сукні часто жінки одягали повʼязки, прикрашені розетками або плюмажем.
Після повернення в моду довгих спідниць та більш жіночих силуетів зачіски теж змінились на довші. В 1930-х роках модно було укладали волосся хвилями на маківці з завитками на потилиці та на чолі. Більше про модні українські зачіски читайте в статті.
Якою косметикою користувались жінки тих часів
Яскравий макіяж став популярним вже з другої половини ХХ століття. До цього довгий час в моді була природність та аристократична блідість. В селі звичайно не зважали на ці забобони, але в великих містах жінки влітку переховувались від сонця, бо вважалось, що засмага притаманна нижчим верствам населення – тим, хто заробляє на життя важкою фізичною працею.
Широко використовувались різноманітні креми для обличчя, здебільшого на основі натуральних інгредієнтів. В ролі тоніка для очищення та тонізування шкіри жінки віддавали перевагу лимонному соку.
Серед засобів декоративної косметики обмежувались лише румʼянами та пудрою. Дуже рідко наносили помади та тіні для вік.
Засоби для догляду за шкірою та волоссям, а також косметику в Ужгороді можна було придбати в спеціальних господарських магазинах, які називали дроґеріями.