В історії абсолютно кожного колективу є люди, які знаходяться на почесному місці. Саме до таких людей у Закарпатському музично-драматичному театрі належить Марія Пільцер, заслужена артистка Української РСР. Жінка віддавала всю себе професії актриси. Навіть сам Микола Гоголь писав про Марію, що вона своєю грою може багато сказати світові. То ким же була Марія Пільцер? Яким був її шлях? І як вона змогла стати найкращою у своїй справі? Про це й йтиметься у статті на uzhhorodka.com.ua.
Ранні роки Марії Пільцер
Народилася Марія 27 листопада 1912 року у Нижніх Грибницях (нині Мукачівський район). З юних років дівчинка захоплювалася театром, після того як побачила в дитинстві аматорські спектаклі, які розігрувалися її вчителями. Життя її не було якимось жахливим. Хоч вона і мала двох братів та сімох сестер, але батько був майстром на всі руки. Грошей в сім’ї було побільше, ніж у більшості односельчан. Саме батько зміг дозволити, щоб Марія в юності відвідувала аматорські гуртки, брала участь у невеликих виставах та художніх заходах. В старшому віці батько зміг заплатити за навчання Марії. Дівчина опанувала професію вчителя. Завдяки освіті Марія змогла працювати у селі Розтока на Волощині (нині носить назву Міжгір’я) та стежити за розвитком театрального мистецтва краю.
За часів її молодості, а саме у 1921 році, на Підкарпатті діяв Російський театр Товариства “Просвіта” в Ужгороді. На сцені цього театру виступали такі люди, як М. Морська, М. Аркас, М. Садовський, О. Загаров та В. Іванова. Наприкінці 1929 року, на превеликий жаль, через фінансові проблеми, а також погане ставлення до театру чеської влади він припинив свою діяльність.
Щоб все одно просвітлювати народ, у 1934 році було створено тримовний театр, а акторів набирали шляхом безоплатної дворічної підготовки. Після закінчення цієї своєрідної школи 23 випускники, у тому числі пізніше відомі на Закарпатті актори П. Гоца, В. Грабар, В. Бидяк, О. Сочка, В. Левкулич та інші, склали основу новоствореного Земського народного театру Підкарпатської Русі. Серед цих випускників опинилася і Марія Пільцер.
Подальше життя дівчини
Це була не єдина освіта Марії Пільцер. У неї попереду було ще два етапи підвищення професійного рівня. Після успішних гастролей у Празі, що відбулися у квітні 1936 року, Пільцер було запрошено на піврічне стажування до Національного театру Чехословаччини, де на той час працювали видатні чеські актори. Але й на цьому дівчина не зупинилася і у 1946 році вона здає заліки з акторської майстерності після двомісячних семінарів, які проводились у Закарпатському обласному музично-драматичному театрі.
Марія активно грає у п’єсах весь період свого навчання. Наприклад, вона зіграла в п’єсі чеських авторів – братів Ф. та А. Мпштіков “Маріша” та Л. Строупежницького “Твердоголові”. Але, крім цих п’єс у репертуарі Земського театру, в якому й виступала актриса, були такі п’єси, як В. Катаєва “Безталанна”, І. Карпенко-Карого “Суєта” та М. Гоголя “Квадратура кола”.
Перший показ “Марусі”, у якому Марія Пільцер зіграла головну роль, відбувся 11 січня 1936 року. Наступною гучною п’єсою була п’єса Миколи Гоголя “квадратура кола”, в якій Пільцер знову грала головну роль. Вона знову перевершила саму себе і люди ще більше почали говорити про великий талант актриси.
Наприкінці того ж 1936 року Земський театр гастролює в Празі з п’єсами “Маріша”, “Безталанна” та “Твердоголові”. Відомий чеський критик Карл Енгельмюллер говорив, що Марія Пільцер захоплювала людей своєю грою. Усі п’єси, де дівчина грала в головній ролі, отримували найвищі оцінки та бурхливі овації від глядачів.
Після проходження повноцінного стажування у Національному театрі Праги, М. Пільцер із новим багажем знань, своїм досвідом та іншими поглядами на мистецтво повертається в свій рідний театр, який тоді вже змінив свою назву на “Дружній Земський народний театр Підкарпатської Русі”. Своє повернення Марія відзначила успіхом у ролі Анни в драмі “Вкрадене щастя” Івана Франка.
Марія Пільцер на старому місці
Після повернення в театральну сім’ю вона вже була зіркою цього театру. За нею на сцені стежила преса. На превеликий жаль Пільцер, ситуація в регіоні була нестабільною. Політичне напруження, кризова ситуація у театрі, часта зміна художнього керівництва, втрата системності у роботі колективу – все це призвело до того, що у колективу все було жахливо з коштами. Через це Пільцер вирішила вийти зі складу театру. Як сама вона казала, гроші могли не платити півтора місяця. Вона вирішила поринути у викладацьку діяльність, щоб мати хоч якусь стабільність.
Вона не виходила на велику сцену цілих 7 років, що проходили дуже складно, адже розпочалася Друга світова війна. Про цей період Марії Пільцер майже нічого не відомо. Очевидці того часу говорили, що вона викладала акторську майстерність, кому тільки можна, щоб вижити у своєму рідному селі.
10 березня 1945 року в газеті “Закарпатська Україна” було опубліковано запрошення артистів до труп “Народного театру Закарпатської України”. Звичайно ж, дівчина була серед запрошених. Саме з цього моменту починається її нова сторінка акторського життя.
Кар’єра Марії Пільцер у СРСР
7 листопада 1946 року відбувся дебют актриси після довгої відсутності. Ужгород на той момент був в жахливому стані. Стояли пусті будинки, вулиці, квартири. Саме в цей час Марія вирішує відродити мистецтво. Враховуючи, що в неї вже було двоє синів, то гроші все одно були необхідні. На щастя, ніхто і не пропонував їй безкоштовно грати у виставах. Актриса грала у виставі “Ластівка” за п’єсою Л. Смілянського у ролі Ані Нестеренко, за яку вона отримала непоганий гонорар. Звичайно, вона не стала найбагатшою людиною Ужгорода, але на життя вистачал. Потім була роль Ліди у п’єсі А. Корнійчука “Платон Кречет”. Після приголомшливого успіху як самої Пільцер, так і театру в цілому, місце художнього керівника посідає Гнат Ігнатович, який вирішує поставити ще одну п’єсу Корнійчука “Загибель ескадри”. Газета “Закарпатська Україна” зазначала, що п’єса “Загибель ескадри” зарекомендувала театр як повноцінну художню одиницю. Тут Марія зіграла одну з провідних ролей, хоч і не найголовнішу. Але, незважаючи на це, всі газети сурмили про її професіоналізм, акторську техніку, культуру слова та про її тонке почуття партнера. Говорилося, що Пільцер може чудово зіграти як постійну класику, так і п’єси сучасної драматургії. Вона змогла об’єднати у собі всі найкращі сторони акторської майстерності українських корифеїв, чеських модерністів та вчителів-мхатівців.
Звання Марії Пільцер
У 1965 році Марії було присвоєне звання Заслуженої артистки України. Її гру було відзначено премією на Всеукраїнському огляді театрів у 1967 році за гру у виставі “Вовчиха” за оповіданням О. Кобилянськох. Талант Марії – це вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва не тільки Закарпаття, але й всієї України Попри всі титули та нагороди, Марія Пільцер не соромилися виступати у другорядних та епізодичних ролях, бо, як вважала сама жінка, малих ролей не буває.
Померла Марія Пільцер в Ужгороді 21 березня 1976 року. Поховали її разом із чоловіком на цвинтарі “Кальварії”. До речі, чоловіком її був той Гнат Ігнатович, з яким Пільцер познайомилася ще в 1947 році. Погляди чоловіка та жінки на роль театру в суспільстві збіглися, і об’єднали їх не лише як керівника та актрису, а й як чоловіка та дружину на цілих 30 років.