Ірину Галай не знає широке коло людей. Це не дивно, адже жінка не співачка, не акторка і навіть не поетеса. Жінка прославилася своїми альпіністськими досягненнями. Вона відома людям тим, що стала першою українкою на вершині Евересту та на “горі-вбивці” Чогорі, або, як її ще називають К2. Своєю любов’ю до гір Ірина заряджає й інших. Жінка запевняє, що до неї майже десять років нога українця не ступала на гору Еверест, а після її сходження щорічно над горою піднімається український прапор. То як живе Ірина Галай? Чому вона обрала для себе саме альпінізм? І чим ще займається жінка? Про це і йтиметься у статті на сайті uzhhorodka.com.ua.
Біографія Ірини Галай
Народилася дівчина 18 травня 1988 року у місті Мукачево на Закарпатті. У 2011 році закінчила факультет комп’ютерних наук у Київському національному авіаційному університеті. Через два роки почала захоплюватися альпінізмом. За спеціальністю дівчина інженер-програміст, але за нею вона ніколи не працювала. З 2012 року вона займала посаду керівника маркетингу нафтової компанії “Альянс Ойл Трейдинг”. Пропрацювала вона у компанії до 2020 року, а потім стала депутаткою Закарпатської обласної ради 8 скликання від політичної партії “Команда Андрія Балоги”. Ірина входила до складу постійної комісії обласної ради з транскордонного співробітництва, розвитку туризму та рекреації. Була заступником голови комісії та секретарем цієї комісії.
У травні 2016 року вона здійснила сходження на Еверест із Віктором Бобком, тим самим стала рекордсменкою України, першою жінкою-українкою, яка піднялася на Еверест. Саме цей випадок привернув величезну увагу до Ірини Галай.
У 2018 році Ірина вирушила в експедицію на вершину Лхоцзе без кисневої маски, дійшла до висоти 8300 метрів (при тому, що сама гора всього 8516 метрів).
У 2021 році жінка стала одним зі співавторів книги “Про що вона мовчить” видавництва Creative Women Publishing. У тому ж 2021 році Галай стала першою українкою, яка піднялася на другу за висотою гору у світі – Чогорі (К2).
Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році приєдналася до Збройних сил України.
Чому альпінізм не спорт на думку Ірини Галай
Коли Ірину запитали, чи вважає вона альпінізму спортом, вона відповіла вкрай негативно. Більше того, вона сказала про те, що в Україні неправильно сформована федерація – вона називається Федерацією скелелазіння та альпінізму. Скелелазіння входить до списку олімпійських видів і це справді спорт, там все зрозуміло. Сенс у тому, що у скелелазінні, якщо людина тренується щодня, вона зможе досягти небувалих результатів. В альпінізмі, на жаль, так не вийде. Альпінізм – це заняття для людей, які шукають чогось більшого за спорт. Тут більше про психологію. Не буває в альпінізмі, що людина з кимось змагається за вершину, адже це дуже небезпечно. Звісно, колись альпінізм був у списку олімпійських видів спорту, але його звідти прибрали ще у ХХ столітті. Це сталося через високу смертність. Людей багато гине на маршрутах і це не тому, що вони не підготовлені чи слабкі. Це все через самі гори, адже це стихія, природа. У горах не все залежить від самої людини. Звичайно ж, важлива і витривалість, підготовка, рішучість, налаштованість. Але природу, як каже альпіністка, не проконтролюєш.
Активна життєва позиція альпіністки
Головною проблемою, на яку намагається звернути увагу Ірина Галай, є незаконна вирубка лісів у Карпатах. Як казала жінка, вона неодноразово відпочивала на Синевирському озері і її постійно вражало те, що половини лісу просто немає. Ліс вивозять навіть із заповідників. Більше того, коли жінка підходила з запитаннями до водіїв вантажівок, то вони прямо кидалися на неї з кулаками та лайкою. Ще у 2017 році жінка спілкувалася з головою обласної ради Петровим і він сказав, що варто створити комісію про врегулювання питань із незаконними вирубками лісів. На жаль, якихось зрушень в цьому напрямку не було. Але, незважаючи на це, дівчина намагається якомога більше привертати уваги до цієї проблеми. До того ж, дівчина створила проєкт “Чисті Карпати”. Суть його в тому, що вона з друзями бере пакети та збирає сміття. Як зізнається сама Ірина, винного у вирубці лісів, вона називати не буде, та й не бачить сенсу. Найкраще, що вона може зробити, так це спробувати змінити ситуацію своїми руками. Ірина Галай сподівається, що люди бачитимуть її старання та перестануть викидати сміття в лісі. Можливо, деякі навіть будуть наслідувати її приклад, або хоча б перестануть смітити.
Також після початку повномасштабного вторгнення Ірина почала працювати над проєктами, пов’язаними із військовослужбовцями. Вона дуже стурбована питанням реабілітації військових після посттравматичного синдрому. Жінка працює над проєктом із німецькою компанією, яка займається такими питаннями.
Дівчина також організовує табори, призначені для дітей з аутизмом. Тут дитина віддається гіду, йде з нею в гори і в свою чергу забуває про дискомфорт, спілкується. Багато дітей згодом стають більш товариськими. Для дітей-аутистів в Україні нічого подібного немає, тому батьки таких дітей дуже раді цій ініціативі. У таких таборах дітки можуть пізнати “відчуття вершини”: ейфорію радості та братання після тяжкого шляху. Звичайно, все це позитивно впливає на їх розвиток.
Чи змінилася психологія Ірини Галай після сходження на Еверест?
Як зізналася альпіністка, її психологія змінилась на всі 180 градусів. Після Евересту вона перестала боятися чогось. Хоча люди постійно провалюються у тріщини в горах, їх зносить вітер в урвища. Гори – це завжди небезпека. І це дуже подобається Ірині. Вона змагається не з людиною, а із самою стихією. Жінка неодноразово акцентувала увагу на тому, що дуже любить долати себе, свої сумніви, страх і надалі рухатися. Та й взагалі, дівчина помітила, що вона дуже везуча. Жінка не може пояснити чому, але гори її зустрічають гарною погодою. Наприклад, на Ельбрус дівчина забралася всього за один день. На Ельбрус вона прилетіла 6 березня, 8 була вже на вершині, а 9 повернулася додому. Так і у звичайному житті. Зазвичай дівчині надається можливість, якою вона неодмінно користується.
Більше того, дівчина навчилася ставити перед собою цілі та добиватися їх. Вся річ у тім, що їй потрібно спочатку піднятися на гору у своїй голові. Наприклад, перед сходженням вона вивчає інформацію про вершини свого маршруту. Вона завжди знає, що чекає на неї попереду. Наприклад, вона знала, що на Піці Перемоги є ділянки, де величезні снігові застої, але потрібно буде йти по них, інакше не можна буде дітатися вершини. Вона також знала, що саме на цій горі найчастіше гинуть альпіністи, десятками, а то й сотнями. Тому Ірина Галай також найняла собі наставника, з якими вона йшла у проєкті та знайшла напарницю, яка мала за плечима гору К2. Тобто дівчина думає на кілька кроків уперед. Таким чином вона убезпечила себе і не стрибала у вир із головою.
Загалом дівчина із величезним задоволенням займається альпінізмом. Завдяки цьому захопленню вона змогла досягти небувалих успіхів у кар’єрі, а також має дивовижне та насичене життя. Навколо дівчини ходить безліч чуток, але Ірина навіть не звертає на них увагу і живе так, як хоче саме вона.