Мало хто із закарпатців знає про замок Сент-Міклош. Тут нема чого дивуватися, адже замок використовувася не як культурна пам’ятка, а як склад та казарми. Але подружжя Бартошів вирішило, що це неправильно, адже така історична будівля варта більшого, ніж повільний занепад. Саме тому вони його взяли в оренду і намагаються самотужки відновити. І з кожним роком дедалі більше людей дізнаються про це місце. Тож чим саме займаються Бартоші? Що відбувається з їхнім дітищем? І чому всі повинні до них приїхати і подивитися на замок Сент-Міклош? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodka.com.ua.
Історія знайомства із замком
Варто відразу сказати, що Йосип є величезним поціновувачем культури та старожитностей. Тому, коли в 1999 році Йосип Бартош вперше побачив Сент-Міклош, він був просто в шоці. Тоді тут розташовувався склад автобази. Йому здавалося, що всі стіни старовинного палацу пропахли бензином. Йосип разом зі своєю дружиною Тетяною пройшли таємною стежкою повз сторожів і потрапили всередину. Всі сходи були закидані сміттям, що викликало в нього іспанський сором і нерозуміння, чому українці не цінують свою історію. Йосип свого часу об’їздив усю Європу і бачив як над кожною старовинною спорудою тремтять, а тому для нього було дикість, що такий прекрасний замок у такому жахливому стані. Чоловік почав питати у дружини про історію замку: хто тут мешкав? Хто збудував? Скільки років цьому місцю?
На жаль, Тетяна Бартош не могла нічого розповісти про це місце. Її батько розповідав, що колишні господарі замку залишили його багато років тому, і пам’ять про них давно була стерта. За радянських часів тут розмістили військову частину, а згодом автобазу. У такому стані замок зустрів своїх майбутніх господарів. Подружжя зійшлося на тому, що необхідно щось терміново робити.
Спочатку подружжя Бартошів створило проєкт відновлення замку. На жаль, у всіх інстанціях, до яких вони зверталися, їх відверто висміювали. У Закарпатській обласній раді Йосип практично жив півтора року. Чоловік ходив туди кілька разів на тиждень із аргументами, проханнями та навіть погрозами.
Початок відновлення замк
Нарешті у 2001 році подружжю дозволили взяти замок в оренду. Але тут же в них почався інший головний біль: де знайти засоби для відновлення? Подружжя дуже сильно переживало, чи впораються вони з таким важким завданням. Як розповідав сам Йосип Бартош на одному з інтерв’ю, йому в цей період наснилася старенька черниця і сказала, що гроші будуть.
Так і вийшло. Йосипа придумав досить просту і водночас ефективну ідею. Вони разом із дружиною стали організовувати благодійні пленери (мальовнича техніка зображення об’єктів за природного світла та в природних умовах), а гроші, які вдалося виручити від продажу художніх робіт, подружжя витрачало на відновлення замку.
Але попереду на них чекала довга і клопітка робота. Одна річ – фантазувати про відновлення замку, а зовсім інша – утримувати все та розгрібати гори сміття. Для початку потрібно було розібрати завали даху – величезні 14-метрові дубові крокви, які не брали ні сокири, ні пилки, ні цвяхи. Деякі фахівці з Угорщини, які дізнались про те, що Бартоші взяли замок в оренду, приходили, дивилися на цей обсяг роботи та казали, що відновити цей замок неможливо.
Подружжю розповідали, які одиниці техніки потрібні для ремонту замку. Вони не знали, що їм робити з цим, але, на щастя, через якийсь час їм прийшла перша допомога з Угорщини. Міністерство охорони культурної спадщини виділило мільйон форинтів, що дозволило розпочати роботу над дахом. Інша організація надала великі брезенти, щоб приховати перекриття від снігу та дощу, проте буквально наступного дня їх вкрали.
Але грошей все одно у подружжя не вистачало. Та фортуна все одно дуже любить подружжя Бартошів. Річ у тім, що друг Йозефа будував готель і звернувся до подружжя з діловою пропозицією зробити копії старовинних майстрів XVI-XVII століть. Йому це потрібно було для люксових номерів готелю. Виконання цих замовлень тривало цілих півтора року, завдяки чому подружжя змогли все ж таки доробити дах. Після даху були також зроблені вікна та двері, тому консервацію замку було повністю завершено.
У цей час митець почав вивчати історію цього місця. Виявилося, що замок побудували ще в 1450 році та включили в частину системи замків, які були захистом від очікуваного нападу турків. Йозеф вважає, що в цьому замку колись були парк, кузня, стайня, адже він був осередком культури.
Загалом відродити паркову зону на території замку було справжньою мрією саме Тетяни. Вона ж її, зрештою, і втілила. Разом зі своїми учнями вона мостила доріжки, будувала з бетону та річкового каменю постаменти, призначені для античних скульптур, завозила тачками землю для клумб, садила дерева, квіти та кущі.
Замок після початку повномасштабного вторгнення
Понад 20 років Тетяна та Йозеф Бартоші відновлювали напівзруйнований замок. Саме завдяки їхній роботі він став культурним центром, який приймав відвідувачів з усієї України.
Але 24 лютого 2022 року все змінилося. Замок став приймати у своїх стінах переселенців, а частина приміщень перетворилася на гуманітарний штаб.
З 2022 року 85% відвідувачів замку – це жінки з областей, де зараз проводяться активні бойові дії. Усіх переселенців, які приїжджають сюди, подружжя приймає. Більше того, всіляко намагаються відволікти, щоб ті забули про пережиті жахіття війни.
Як кажуть подружжя Бартошів, вони повинні працювати вдвічі, а то й втричі більше, адже на Закарпатті немає таких жахів, як на Сході країни. І це буде їхня своєрідна підтримка як людей загалом, так і армії зокрема.
Пам’ятка архітектури Чинадіївська фортеця “Сент-Міклош” відіграє дуже важливу соціальну роль: у частині його приміщень облаштували гуманітарний штаб та волонтерський центр. Цей хаб, як говорила в одному з інтерв’ю волонтерка Юлія Мархель, має продовжувати працювати, адже зараз він є максимально актуальним. Зі замку Сент-Міклош можна забезпечити більшість території країни гуманітарною допомогою.
Туристи та молодята
Подивитися на замок приїжджають туристи з усього світу. Йосип особисто проводить екскурсії замком для всіх бажаючих. Але цікавим фактом є те, що до замку дуже часто приїжджали закохані пари до повномасштабного вторгнення. Вони приїжджають сюди з усіх куточків України, щоб провести церемонію реєстрації шлюбу або повінчатися. Зазвичай ці дійства проводяться у кімнаті княгині Ілони Зріні. Іншим цікавим фактом є те, що самі господарі замку і започаткували таку чудову традицію. У 2006 році Йосип і Тетяна повінчалися, якраз у кімнаті княгині Ілони. Через час до них приїхала пара з Харкова та попросила дозволу повінчатися у замку. А Бартоші були лише раді влаштувати свято для закоханих. Загалом за кілька років Бартоші одружили близько двохсот пар.
А дехто знаходить своє кохання в стінах замку. Так, дівчина та хлопець приїхали з різних міст України на екскурсію до Чинадієво, зустрілися у замку та закохалися в один одного до безпам’ятства. Більше того, ця пара приїхала в замок через рік, щоб повінчатися. Тому не дивно, що подружжя Бартошів любить цей замок, адже в ньому є якась своя чарівна магія.